Глава 27

–Підземне місто гномів… як цікаво, – сказав дракон, не відводячи погляду з господаря таверни.

Так як Ларій уже мав досвід різних життєвих ситуацій, він знав, що навіть найближчий друг може стати ворогом. Тому чоловік уважно слідкував за мімікою господаря таверни, поки той розповідав усе. Очі не бігали, руки спокійно лежали на столі, у розмові не було зайвих пауз – одним словом, Сайко не брехав. Це дозволило йому трохи приглушити свою пильність та настороженість.

–Гноми? Нічого собі, ну ще туди мене не заносило, – промовила Кайла, полегшено видихнувши.

«Звичайно, вони такі скнари, викрасти щось у них просто неможливо. Так ще й ці наворочені охоронні кристали… брр, добре що не по завданню туди їду».

Раптом у кармані завібрував артефакт виклику. Це новітня розробка ельфів, яку десь здобув її «роботодавець». Так як їй було, що сказати, довелось перепросити і вийти за межі таверни, сховавшись у тихий і безлюдний провулок.

–Ви що, падлюки зробили?! Захотіли мене кинути? – вирішивши, що найкращий захист – це напад, рись почала першою. – Це що за пастка була в лісі?

–Що? – прозвучало у її голові надто награно здивований, але такий до болю знайомий голос колишнього роботодавця. Так, тепер тільки у минулому часі, бо більше вона не збиралась з ним співпрацювати.

–О, можеш не прикидатись дурником і не намагатись пошити у нього мене. Думаєш, я повірю, що як раз у том місці, де я мала передати камінь спільнику, чисто випадково натрапила на зачаровану сітку для перевертнів? Оце так не повезло!

Співрозмовник не був готовий до такої агресивної бесіди, тому навіть розгубився.

–Мала, не форсуй події, я справді не розумію, як так сталось…

Брехня. Кайлі навіть не потрібно було бачити обличчя цієї гнилої людини. Подумати тільки, скільки років роботи пліч-о-пліч. Він підганяв їй замовлення, за що брав відсоток від оплати, а вона, в свою чергу, забезпечувала стовідсоткове виконання, якої б складності завдання не було. Але цього разу, схоже, чоловік захотів і рибку з’їсти, і на стільчик сісти.

–Не тримай мене за дурну! Думаєш я не зрозуміла твоїх намірів? Забрати камінь і не віддати гроші. А знаєш що, ти його отримаєш. І гроші ті мені не потрібні. Може засунути собі хоч в дупу. Камінь я залишу в таверні «Шалений Чарлі» у містечку Хартар що на північ від лісу. Заберете його у господаря таверни, кодова фраза: «У вас тут рись не пробігала?». Але більше можеш мене не шукати. Я зав’язую з крадіжками.

Вона стиснула артефакт зв’язку у руках і відхилила сигнал. Це було досить спонтанне рішення і Кайлі довелось притиснутись до стіни, видихнути і привести думки до ладу. Тільки зараз прийшло зрозуміння, що вона щойно вкусила руку, яка її годувала. Але після такої підстави рись не бажала більше мати справу з таким ненадійним роботодавцем. Її батько завжди казав: «Збрехав один раз, збреше й двічі. Тому обачна будь й дивися завжди у вічі». Раптом в провулок зайшов занепокоєний Карл. Він оглянув рись доволі уважно.

–Тебе довго не було, щось трапилось?

–Ого, ти можеш бути серйозним, – з награним здивуванням хмикнула дівчина.

Після цієї фрази на лиці перевертня з’явилась дуже дивна посмішка. Ніякої хитрості або блюзнірства. Просто мила посмішка і погляд, що випромінював полегшення.

–Хух, а я вже думав з тобою щось не так. Але бачу ти в формі, – хихикнув він, протягнувши їй руку, – ходімо, ми збираємось до порталу в підземне місто Джарда.

Я безмежно вдячна за вашу матеріально допомогу! Це викликає в мене величезну посмішку, а інколи навіть сльози\. Усі бажаючі можуть перевести будь-яку суму за номером карти, вказаної на моїй сторінкі. Дякую усім за увагу до книги та активність! Далі - тільки цікавіше!