Глава 25

От так вони і продовжили подорожувати, тільки тепер в чотирьох. Дракон не підганяв коняку, рухався в помірному темпі, але перевертням цього було мало: вони, як малі діти, ледве не перестрибували одне одного, то обганяючи суперника, то стукаючись боками, намагаючись спихнути іншого з дороги. За цим було цікаво спостерігати, виглядало ніби змагання двох тварин: великої кішки та пса, а точніше вовка. Еллі з цікавістю спостерігала за цією незвичайною грою і в якийсь момент промовила:

–Я заздрю їм.. та і тобі, в якійсь мірі.

Дракон зацікавився.

–Чому це? – запитав він, очікуючи почути що цікаве від Еллі.

В цієї дівчини була дуже хороша уява та нестандартні шляхи мислення, тому він навіть не міг здогадатись, що її турбує.

–У вас є друга іпостась. Ви можете перетворюватись в тварин і відчувати справжню свободу. Бігти по безкраїх лісах, насолоджуючись їх первозданною красою, слухаючи, як природа довірливо відчиняє двері своїх найпотаємніших глибин. А тобі відкриваються безмежні простори неба. Ти можеш злітати до самих зірок, насолоджуючись вітром, який підхоплює твої крила і несе тебе кудись далеко, подалі від людської суєти.

Ларій на кілька хвилин справді проникнувся розповіддю дівчини і на хвилину згадав, що він вже давно не літав.

–Розумієш, ми відчуває все це максимум перші двісті років нашого життя. Воно у нас довге і, навіть не з роками, а з століттями все це приїдається, стає таким простим і звичним, що ми забуваємо, яке це особливе для тих, кому такі речі недоступні.

Вони повільно минали величні і зелені дерева, що хитали кронами, ніби вітаючись с подорожуючими. В такт розмові здалека звучали поодинокі викрики пташок. Дракон зірвав з гілки червоний стиглий плід и протягнув його дівчині.

–Це трояндовий фрукт, спробуй. Він надзвичайно ніжний і смачний.

А поки Еллі з задоволенням вгризалась в м’яку плоть плода, дракон продовжив.

–Тільки коли нам вдається витримати паузу і ми повертаємося до нашої звіриної подоби через декілька десятиліть чи століть, вдається насолодитись цим, ніби на початку свого життя. Тому ми так часто живем або подорожуємо серед простих людей. Нам цікаво побачити як ви, слабші за нас створіння, живете і радієте кожному дню. Це дозволяє перейняти цю життєрадісність і відчути та зрозуміти вашу філософію.

Дівчина навіть перестала жувати, на хвильку задумуючись.

–Хм, це звучить дуже логічно і мудро. Звичайно, я забуваю, що твій вік перевалив за тисячу.

–Як бачиш, я не тягну на старезного дідуся. І ще не скоро ним стану.

Невідомо куди б зайшла їх мова, якби на горизонті не показалась в’їздна брама. І Кайла і Карл повернулись до своїх людських іпостасей, щоб охоронці не подумали, що вони намагаються обвести їх навколо пальця, або перебувають у розшуку, і тому ховаються за звіриними шкурами. Їх досить швидко пропустили, просто магічно просканувавши на рахунок заборонених артефактів або надто великої кількості зброї. Кинджал Кайли дозволили залишити при собі, а інші не везли нічого ключе ріжучого, тому змогли пройти. Карл з видом знавця водив тісними вуличками, десь приходилось сповільнюватись, щоб не застрягнути між кам’яни стін.

–Раніше місто було більш наповнене жителями, – з певним сумом підсумував від побаченого перевертень, озираючись навкруги. – Напевно багато хто залиш ці місця, намагаючись знайти кращі перспективи. Надіюсь, хоч таверна не закрилась.

Не довго довелось ходити за Карлом, він досить швидко привів їх до місця призначення. Для коней перед входом було невеличке стояло, в одному із відділів хтось навіть дбайливо насипав сіна і налив води. Там було й вирішено залишити Керела. Хоча самець спочатку рвався з ними, але Еллі ніжно погладила його по голівці, щось ніжно нашіптуючи, і той присмирнів. Спустившись по сходам в напівтемряву всі троє завмерли позаду перевертня. Він уміло вистукав тільки йому одному відомий ритм. Раптом двері відчинились, а в  отворі з’явився радісний низенький чоловік. Зморшки на його чолі і проступаюча сивина у бороді давала знати про його солідний вік.  

–Ей, Сайко, ти зовсім мізки свої пропив, чого кодову фразу не перевірив? – обурився хлопець.

На це чоловік розмріявся і потис Карлу руку.

–Привіт, друже, радий тебе знову бачити. Видно що ти давно сюди не заходив. Тепер це звичайнісінький заклад, куди на кухоль пива може завітати кожен, проходьте.

Ларій пройшов одразу за Карлом і з цікавістю оглянув все з середини, порівнюючи те, що було у спогадах перевертня, коли дракон роздивлявся це у спогадах. Нічого не змінилось. Хіба що стало на крихту чистіше, більше світла і з’явився декор на стінах у вигляді картин з зображення лицарів на конях. Ні за одним із столів не виявилось хоч якогось випадкового гостя, тому Сайко виділив їм найбільший, та ще й запропонував їжу коштом закладу, в честь такої зустрічі. Оскільки за замовлення не потрібно було платити ні монети, мандрівники вирішили погуляти на широку ногу. Від алкоголю, на жаль Карла і Кайли, відмовились. Вони навіть переглянулись, коли почули зітхання один одного, повне розчарування.

–Вони вже зійшлись на темі алкоголю, – закотила очі Еллі, спостерігаючи за цією солодкою парочкою.

Та вони вже й не чули її. Між ними розгорілась чергова суперечка: що краще для веселощів: гном’ячий самогон чи медовуха? Кайла стверджувала, що другий варіант – єдиний вірний, так як він має приємніший смак, м’якше п’ється, але приємно п’янить. Карл же був на стороні гном’ячої горілки, так як це золотий стандарт усіх «дегустаторів».

–Під цим гарним словом ти мав на увазі алкашів? – уточнила Еллі, через що обличчя перевертня змінилось.

Губи стягнуло в тонку лінію, а очі незадоволено прижмурились.

–Мовчала би. В самої нещодавно молоко на губах обсохло.

Їх усіх зупинило те, що на стіл старий Сайко почав викладати страви. Тут і м’ясне, і запечена картопелька у хрусткій скоринці, і бульйони, і мариновані овочі – можна було вибрати і їсти досхочу. Коли перший голод був втамований, а тарілки на половину опустіли, Еллі почала: