Глава 23

Усі троє дружно повернулись до бабусі. Кожен хотів роздивитись її, але риси обличчя кожен раз ніби вислизали від їх уваги.

–Чого ви так думаєте? – з ввічливою цікавістю звернувся до неї Карл.

Ніхто з них не міг зрозуміти, чому черниця влізла в їх розмову. Та ще й з такою впевненістю, ніби на сто відсотків знала, що чекає їх далі.

–Ви самі казали, що це ваша остання зачіпка. А якщо нічого іншого вам не дано – гріх впускати таку можливість. Та і, на майбутнє, раджу прислуховуватись до слів старших, вони багато чого знають.

Подорожуючі переглянулись між собою. Якщо спочатку вони сумнівались в правильності вибору, то зараз відчували ніби наповненість впевненістю, що потрібно потрапити в ту таверну. Еллі трохи насторожилась, що абсолютно незнайома людина вирішила допомогти їм з порадою. А чи не хотіли їх заплутати і навести на хибний слід. Дівчина перевела погляд на Ларія.

«Ти теж подумала, що це може бути підстава?» – почула вона голос дракона у себе в голові, на що одразу кивнула.

–Ви праві, нам й справді потрібно попрямувати туди, – відповів дракон. – Дякую за підказку, ми напевно підем.

Жінка доволі мило посміхнулась. Її губи було видно найчіткіше, бо на них не падала тінь від капюшона. Як тільки подорожуючі зникли, жінка з усмішкою помахала їм в слід.

–Удачі вам, дітки.

Почувши це охоронці враз обернулись. Вони подивились на стареньку, як на примару.

–А ви що тут робите? Заблукали? Вам чимось допомогти? – одразу почав молодший, посміхаючись.

Другий же дивився з насторогою, бурмочучи собі під ніс щось типу «От вже розходилось різних в мою зміну».

–Ні, юначе, я підійшла полюбуватись храмом зблизька. Вже йду.

Раптом знявся вітер і ледве не зірвав капюшон з загадкової леді, змусивши притримати його зморшкуватою рукою. В її очах відбилось сонце і тисячолітня мудрість, не притаманна навіть магічним істотам. Мить – і жінка зникла, ніби її й не було.

–Ти зустрічав її раніше тут? – запитав старший у свого колеги.

–Ні, вперше бачу її… хоча, здається ніби й ні… тьфу, що за чортівня.

***

–Пошли дурня Богу молитися, той і лоба поб’є, – незадоволено бурчав під ніс Ларій, пробираючись крізь хащі.

Еллі, та і самому Карлу, якого чоловік згадував незлим тихим словом, це було чудово чутно.

–Слухай, ну подумаєш, мій портал трохи не докинув нас. За те в нас є чудовий шанс подихати свіжим повітрям…

–В нас і так обмаль часу, а це тільки затримує…

Еллі видихнула. Як важко бути між двух вогнів. Особливо коли один із них в прямому сенсі дихає в потилицю. Вона вже в звичному жесті поклала долоні на руки чоловіка.

–Давайте трошки пришвидшимось і все буде добре.

Ларій кивнув, і обережно, не бажаючи скинути руки дівчини з своїх, смикнув поводи, закликаючи Керела пришвидшитись. Вони вибрались на більш-менш витоптану дорогу, де кожна гілка не намагалась потрапити тобі в око, або роздерти лице. Раптом вони почули тихе шипіння. Ні, це явно була не змія. Ці повзучі гади шиплять зовсім по іншому і не настільки голосно. Від несподіванки Ларій різко зупинився, від чого Еллі сильніше вхопилась за його руки, а спиною ледве не приклеїлась в міцний чоловічий торс.

–Що це таке було?  – здивувалась дівчина, відчуваючи полегшення тільки від того, що з нею два сильних мага, та і вона може вогнем запульнути в випадку чого.

–Мені здається, чи це, – Карл принюхався і його очі збільшились від здивування. – Не може бути…

Ларій не встиг допитатись хоч якихось пояснень, як перевертень вже полетів у сторону шуму. Дракон був готовий схопити його шкірки і добренько відходити по потилиці. Але нічого не зробиш, залишилось тільки прослідкувати за ним. Картина, що відкрилась після короткої скачки здивувала: Карл у людській подобі стояв на невеликій галявині і з цікавістю спостерігав, як в сітці на дереві викручується і шипить рись. Її шерсть була настільки білосніжною, що віддавала срібними переливами на сонці. Зелені очі з подивом оглянули присутніх – вона явно не очікувала побачити когось тут.