Глава 22

Храм зустрів їх тишою і двома охоронцями при вході. Древню будівлю огортали житлові будинки, але на відстані – схоже, вони з’явились тут значно пізніше і це й не дивно. Коли подорожуючі наблизились до дверей, що вели всередину храму, охоронці показово схрестили зброю. Це викликало невдоволення і здивування у всіх трьох.

–Пред’явіть пропуск, будь-ласка, – прозвучало доволі ввічливо, не дивлячись на суровий вигляд дракона-охоронця.

–Прошу? – перепитала Еллі, здивовано переводячи погляд з одного на іншого озброєного перевертня. – В цьому є крайня необхідність?

Зрозумівши, що їх так просто не пропустять всередину, всі зробили крок назад, щоб не наражатись на небезпеку і не викликати агресію, що може забезпечити їм великі неприємності.

–Так, – кивнув другий, на вигляд трохи молодший за свого колегу. На губах з’явилась змовницька усмішка, очі заблистіли, а тон понизився, ніби він розповідав страшнючий секрет. – Вчора вночі хтось ввірвався в храм, розрушив постамент, з якого викрали Аршахам і порушили дію запечатувального закляття…

–Кхм! – другому дракону довелось перервати захопливу тираду іншого. – Одним словом, вам треба пройти до представництва королівської канцелярії, і там вам випишуть потрібній документ.

Еллі важко видихнула.

«Чому на кожному етапі нашої подорожі завжди виникає якесь але?!».

Її обуренню не було межі, але нічого не поробиш. Еллі вирішила ввімкнути свою дівочу чарівність і, посміхнувшись промовила:

–Розумієте, ми вже давненько в дорозі, а нам конче необхідно туди потрапити… підкажіть, як нам дібратись до вище сказаного представництва?

Очі молодшого дракона так і світились зацікавленістю, і він, не втримавшись, вигукнув:

–Я можу провести вас!

Але його колега тут же заперечив. Він навіть ляснув його по голові, щоб хлопець швидше прийшов до себе.

–Нам заборонено покидати пост! – дивлячись на юнака з осудом промовив дракон. – Але я можу дати вам магічний путівник.

Він перевів погляд на Ларія, і передав тому невеликий пульсуючий вогник.

–Я бачу в вас дар, юна леді, але мушу довірити це вашому супутнику. Він знає, що робити.

–Дякуєм, ми обов’язково повернемось, – Ларій стримано кивнув і підкинув вогник, який повільно поплив в повітрю.

Так вони і дійшли до високої будівлі, виконаної у доволі розкішній манері. Купа ліпнини і вхід прикрашений золотим надписом: «Представництво канцелярії королівства Сайро».

–Схоже хто страждає манією величі, – не втрималась від коментаря Еллі.

–Або нею ж насолоджується, – доповнив її  Карл, усміхаючись. – Я теж не поціновувач такого пафосу. Йдем скоріше, потрібно якомога швидше розібратись з цими папірцями.

Але не так сталося, як гадалося.

–Ви що, я не можу видати вам перепустку без доручення. Після цеї жахливої позаштатної ситуації, яка сталась цієї ночі, прохід туди строго контролюється.

Поки чоловік гнівно гримав, він і не помітив, як Карл обережно стягнув з його стола папірець і почав щось чаклувати. І Ларій, і Еллі це помітили, тому почали активно відволікати.

–Так, звичайно, розумієм, все ж має бути чітко задокументовано, ми не хочемо проблем ні вам, ні собі.

Чоловік за столом ніби подобрішав.

–От! Оце інша справа. А то приходять і давай мені мізки полоскати: «Бюрократія! Бюрократія!». А що я в змозі зробити?! Я на державній службі, в мене все має бути чітко і розкладено по полицях, – чоловік махнув рукою в сторону стелажу, що стояв за його спиною, і там все справді було настільки ідеально розкладено, що видавало педантичну натуру дракона.

«Такий точно на гроші не поведеться», – одразу відкинув варіант з підкупом для себе Ларій. «Цікаво що цей шибеник Карл вигадав?».

–Ох, ви казали доручення? – в розмову втрутився перевертень, картинно ляснувши собі по лобі. – Зараз, зараз, десь в мене це було, – Карл почав шарити в дорожній сумці, звідки витягнув згорнутий листок. – А-ну, гляньте, це часом не те, що нам треба?

На хвилину усі заглянули в порожній листок, який розгорнув документознавець.

–Ну можуть же коли захочуть! Все чітко розписано, – поки шоковані Ларій і Еллі дивились у пустий листок, чоловік взяв печатку, поставив її, а після цього взяв інший папірець і вивів на ньому гарним закрученим почерком: «Пропуск» і нижче почав занотовувати усю необхідну інформацію, завершивши все сургучним відтиском.

–Приємно співпрацювати з совісними людьми.

***

–Ми подолали такий шлях і все для того щоб просто подивитись на розвалини і не знайти ні однієї зачіпки! – тон Карла був наповнений злість навпіл з розчаруванням. – Це просто руїни, де не залишилось жодного запаха і навіть натяку на чиюсь магію!

Еллі важко здихнула, а Ларій лише поблажливо похлопав хлопця по плечу.

–Я попереджав, але ти настояв…

–У нас був шанс!

–Ох, ця шумна молодь. Скільки енергії на гучні розмови, – почулось старече кряхтіння десь збоку.

Усі троє повернулись і нарешті помітили згорблену жінку. Вона була одягнена в довгу рясу з капюшоном, що майже повністю закривав її обличчя. Незнайомка дістала маленький молитовник і стала щось бурмотіти собі під ніс. Вирішивши відійти, щоб не заважати пані, дракон потягнув Еллі і Карла до охоронців. Він відчував потужну енергетику від цеї жінки. А з’явилась вона ніби нізвідки. При його ідеальних рецепторах не відчути появу звичайної настоятельниці… а може незвичайної.

«Хто це?» – подумки звернувся до старшого охоронця Ларій, кивнувши на новоприбулу.

«А, це колишня настоятельниця храму. Вона сюди часто приходить з молитвами, щоб Аршахам скоріше повернувся на законне місце».

Зрозумівши, що, ніякої загрози вона не несе, чоловік вступив у дискусію.

–Наш останній варіант – таверна.

–А я не впевнений, що туди потрібно йти. Розсудіть самі: пройшло купу часу, найманці часто дохнуть або відходять від справ, так само і працівники таких от «контор».