Глава 17

Нарешті їм вдалось минути вхідну браму, і вони зайшли у невелике містечко. Тут були простенькі, але міцні хати з критими дахами, і чим далі вони рухались, тим більші і навіть в декілька поверхів ставали будівлі. Частина з них по фасаду були вкриті великим шматками бруківки, а інші ніби обперезані перехресними дерев’яними балками. Усі кудись йшли, переважно тут жили ельфи. Еллі з захватом спостерігала за їх граційною ходою і елегантними рухами. Вона чула їх мову, але не розуміла. Гомін зливався в один потік, нагадуючи журкіт струмка. Жінки з цікавістю спостерігали за незвичною компанією. Помітивши багато неочарованих дівочих сердець, Карл повернув собі людську подобу, викликавши подив і цікавість зі сторони зграйки молодих ельфійок, що проходили повз них. Перевертень не втримався і підморгнув їм, почувши миле і сором’язливе хихикання.

–Карл, ти не забув, що ми тут проїздом? – саркастично вимовив дракон.

Він не бачив сенсу у безглуздих залицяннях.

«Як можна бути таким вітряним і морочити голову без якихось серйозних намірів?».

Його батьки виховали його так. Він не заводив інтрижки і мав стосунки тільки з однією драконицею. Якби він знав, що через рік відносин, в таверні, у богами забутому місті, він зустріне свою Єдину.

«Потрібно було одразу провести обряд, і тільки тоді проводити її в клан. Але знаючи це підле стерво, вона б вигадала щось інше, і обов’язково мені насолила».

Від сумних думок його відволікла відповідь Карла.

–Розслабся, друже. Хіба це не чудово бачити, як червоніють їх щічки, і з яким захватом і бажанням вони проводять тебе поглядом?

Дракон стис поводи сильніше, ледве стримуючись, щоб не дати різку відповідь, але раптом він відчув, як його руки торкнулась тепла долонька Еллі. Вона не промовила ні слова, але зрозумів цей жест і без них. Дивно, але те, як повільно дівчина гладила його по руці, справді заспокоїло і подарувало відчуття полегшення. Ніби Еллі забрала усю агресію і бажання вліпити по тім’ячку цьому нахабі. Раптом, вона відсмикнула свою руку і почервоніла.

–Вибач, я дозволила собі надто багато, – дівчина не розуміла, чому їй довелось докласти стільки зусиль, щоб розірвати їх контакт.

–Нічого. Ти вчасно зупинила мене. Я вже був готовий вдарити цього перевертня.

Інколи їм приходилось йти по напівпустим й вузьким вуличкам, де від тиші можна було чітко почути стукіт копит по бруківці, що ехом відбивалось від стін будинків. Де-не-де між балконами висіли натягнуті мотузки, на яких сушила постільна білизка і рушники. Еллі з цікавістю оглядала вправну вишивку у вигляді рослинних орнаментів. Що ельфи справді любили – це квіти. Ледве не на кожному кроці стіни будівель були зеленими від різноманітних плющів чи інших плетючих рослин. Когось задовільнило просте листя, а інші вибирали для себе рослини з мальовничими квітами, що щільно покривали стіни. Зірвавши одну, що висіла достатньо низьку, Карл протягнув її Еллі.

–Вона така ж прекрасна, як і ти, – він посміхнувся найщирішою посмішкою, але дівчина помітила жартівливі іскорки в очах цього балагура.

–Дякую, – Еллі прийняла подарунок і з задоволенням вдихнула приємний запах.

Тільки-но вона підняла очі, перед її поглядом простяглась доволі велика площа, на якій стояв високий портал. Це була кам’яна арка, на якій по всій довжині висічені руни, що виблискували золотим світлом. Таке відчуття, ніби хтось взяв поверхню озера, і помістив у рамку. Простір між колонами арки йшов брижами, не даючи розгледіти, що ж мандрівників чекає за ним. І це створювало атмосферу втаємниченості. Їм довелось відстояти невелику чергу, і от вони вже перед самим порталом. Протягни руку – і вона погрузиться в матерію, що колихється зовсім не в такт вітру, а ніби сама по собі. Два маги уважно просканували їх і порадили:

–Краще вам пройти пішим ходом. Тим більше ваш кінь має магічну складову.

Не встигли Еллі і Ларел злізти, як Карл підхопив поводи їх транспорту і, вигукнувши:

–Я перший! – буквально влетів в портал.

Ларій незадоволено видихнув, взявши дівчину за руку.

–Не бійся, далеко він не втіче. Зараз буде трохи незвичне відчуття.

Еллі зажмурила очі і, повністю довірившись дракону, зробила кілька кроків. Чоловік був правий: вона відчула себе ніби у якомусь в’язкому потоці. Але, як тільки вони вийшли на невелику галявину, їм відкрилась цікава картина: Карл застрибнув на Керела, і різко стиснув його ногами, намагаючись одразу перейти на галоп. Але кінь був не з тих, ким можна так недбало керувати. Він брикнув, піднявшись на передні копита, внаслідок чого перевертень описав у повітрі дугу і приземлився на траву. У бідолахи вилетів здавлений хрип від такого різкого удару. Вирішивши ще більше помститись зухвалому перевертню, він припечатав підквою по лобі Карла.

–Так йому й треба, – задоволено хмикнув чоловік.

Еллі ж не змогла довго стояти осторонь. Вона підбігла до перевертня, що лежав і ледве дихав.

–І от нащо тобі було лізти поперед батька в пекло, – відчитувала його, як мале дитя, дівчина. – Навіщо тобі було рватись уперед? Хотів швидше нас дібратись до храму?! Ти хоч піти зможеш після такого?!

–Я… схоже зламав кільки ребер.