Глава 14

Тепер уже тріо подорожуючих покинули таверну, і направились у пошуках ферми, щоб купити коней.

-Тобі не потрібно купляти транспорт, я правильно розумію? – запитав Ларій, на що перевертень спокійно кивнув.

-Так, надаю перевагу подорожувати у звіриній подобі. Нам це набагато легше, чи вам, - задоволено посміхнувся Карл.

Раптом очі Еллі збільшились і вона перевела свій погляд на дракона.

-Тоочно, а чому ми не можем полетіти на тобі? – задала резонне питання дівчина.

«Я обов’язково якось попрошу його перетвориться і подивлюсь на його дракона. Цікаво, а якого він кольору?».

Дівчині ще не доводилось так близько спілкуватись з представниками драконячого роду, тому будь-яка інформація приводила її в справжній непідробний захват.

-Справа в тому, що для того щоб взлетіти і сісти без проблем мені потрібна велика площа без житлових споруд і будівель навколо, інакше їх може знести під тиском повітря, яке буде йти від моїх крил, - ніби маленькій дитині пояснював він. – Я не можу дати гарантії, що не розтрощу якесь селище чи не знищу насадження на полях. Тому найбезпечніше – це переміщуватись на конях, або телепортом. До речі, ось і ферма.

Вони зійшли з невеликого пагорбу, під яким простиралась доволі велика ферму. Одразу за дерев’яними воротами і огорожею виднілись витоптані поля, а де-не-де навіть самі тварини, що вільно розгулювали величезними територіями. Тут, звичайно, були і довжелезні загони, де вряди-годи виглядали морди парнокопитних. Еллі подобались коні, хоч, через їхню розвинуту мускулатуру, складалось враження, ніби вони от-от вгамселять тобі копитом між очі. Але поки такого в дівчини не траплялось. Вони підійшли до воріт, де висів артефакт-дзвінок. Але замість якогось гудіння або гучного дзижчання, на всю пролунало:

-Раунтій, алкоголік ти проклятий, тягни сюди свій лінивий зад!

Усі троє одразу розреготались від такого оригінального «дзвоника», а ще більше повилягали від того, з яким перекошеним і почервонілим лицем біг до них власник ферми. Це виявився невисокий маг у літах, з повністю сивим волоссям, але дуже глубокими синіми очима. Раунтій – людина, але доволі сильний маг, це дівчина зрозуміла, просканувавши ауру чоловіка.

-От чортова відьма, не йметься їй після моєї відмови… Це все витівки цієї невгамовної Галії, - чоловік кивнув на дзвінок, вирішивши для початку прибрати неналежний звук, після чого уважніше роздивися новоприбулих. – Це ж треба, Ларій! Давненько я тебе не бачив в наших краях, - рипнула хвіртка і чоловіки потиснули один одному руки. – Скільки років пройшло, а ти ані крихти не змінився. А це хто з тобою? – Раунтій кивнув на компаньйонів дракона.

Еллі було дуже цікаво, як Ларій відрекомендує їх, тому дала слово чоловіку.

-А, це Еллі і Карл, ми з недавніх пір подорожуємо разом, і нам потрібна хороша коняка. Цей вовчара побіжить на своїх чотирьох, а я, сам розумієш, надто неповороткий на коротких дистанціях, - потис плечами Ларій.

Еллі з цікавістю спостерігала за їх спілкуванням. Можна одразу зрозуміти, що чоловіки були добре знайомі, і раді новій зустрічі. А Карлу дуже хотілось би стукнути цього надто самовпевненого перевертня кілька разів, та прикладом поважче. Але він вирішив діяти більш обережно і дратувати його через дівчину.

-А може вона поїде на мені? – хлопець перевів погляд на дівчину і жартівливо підморгнув.

Ларій хотів щось сказати, але Еллі перша відсікла цю ідею:

-Не на одному з вас я не поїду! Ми купимо коня, і тоді будемо спокійно подорожувати в комфортному режимі для усіх.

Раунтій аж присвиснув від такого різкого виказування Еллі.

-А в цієї молодої особи є характер. Хоча виглядає вона досить тендітною. Не подумайте, не хотів вас образити, - чоловік обережно взяв руку дівчини і подарував обережний і невагомий поцілунок.

«Нічого собі, не дивлячись на вік він все ще залишається джентельменом».

Вона злегка посміхнулась, і все ж забрала руку.

-Приємно спілкуватись з вихованим чоловіком. А ще буду вам дуже вдячна якщо ви допоможете підібрати нам хорошого кхарта.

-Оо, леді ще й добре обізнана, - чоловік відступив, гостинно відкриваючи ворота. - Що ж, тоді ласкаво прошу на мою скромну ферму.

Ларій не витримав і засміявся. В молодості цей чоловік був ще тим ловеласом. І навіть за роки не втратив навичок і лесних словечок. Але якщо загравання цього старигана зовсім не турбували його, то от натяки від Карла виглядали, як цілеспрямована провокація.

«Цей шмаркач… явно і дуже вправно грає на моїх нервах. Ну, нічого, він ще отримає від мене на горіхи».

Чоловік запросив їх у третій від входу ангар з найвищою стелею, де, схоже стояли ті самі кхарти.

-Ця порода вища і міцніша за своїх родичів, це дозволяє подорожувати двом. Тварина витривала, а також її особливість в тому, що її можна кормити магією.

-Навіть так? – здивувалась Еллі. – Це чудово, особливо коли немає змоги покормити тварину.

Ці коняки й справді були гігантські. Особливо їй подобались ті, які мали чорну шерсть на тілі, але білий кінчик морди і досить густий й довгий покрив на кінцях ніг. Один із них помаленьку приблизив морду до неї, роздивляючись з якоюсь неприкритою цікавістю. Еллі неспішно підняла руку і поклала на велику морду тварини. Спочатку завмерла в такому положенні, але, як тільки побачила, що кінь зовсім не проти ласки, обережно погладила його.

-Це ж треба, а в цього жеребця хороший смак на жінок, - видав Раунтій, що як і чоловіки з цікавістю спостерігав за дійством. – Це один з найактивніших коней, навіть не знаю, чи ви всидите на ньому.

Карлу не хотілось спостерігати за цією милою картинкою, тому він вирішив покинути їх. Та і не тільки в цьому була справа. Як би чоловік не вичищав стійла за тваринами, гострий нюх перевертня особливо чітко відчував неприємний запах.

«І як це дракон тримається? Він явно відчуває те саме?» - подумав перевертень, направляючись на вихід з агару.