Глава 9

Еллі чого завгодно очікувала від орка, але почути звернення повністю розірвало шаблон про цю расу в голові дівчини.

-Це моя супутниця Еллі, я випадково врятував її. А потім дізнався дуже цікаву інформацію… ну, але це згодом, - дракон спеціально обірвав свою розповідь на найцікавішому моменті, адже знав, що цікавість власника таверни – шлях до їх повних шлунків, при цьому задарма.

-А що, що за інформація? – ледь не затупав на місті височезний зеленошкірий чоловік.

-Ну, ти хоч би нас за стіл посадив, ми цілий день сьогодні йшли, і з обіду в роті й макової росинки не було.

Еллі ледь стрималась, щоб не захихикати. Все виглядало ну дуже комічно. Але вона зрозуміла до чого хилить Ларій і активно закивала у підтвердження, коли орк перевів на неї свій погляд.

-Як же ж я міг бути таким негостинним! Давайте присядемо он за той стіл, - він показав на вільне місце біля вогнища і з задоволенням провів гостей, по дорозі гукнувши одну з офіціанток.

Коли Ларій та Еллі опустились на широку лаву, перед ними в ту ж секунду опустилась дощечка з меню. У дівчини аж слинка потекла від смачних назв страв.

-Мені стейк з алейя під овочевою подушкою, печену картоплю в горщечку і кухоль пива. Надіюсь, воно у тебе не споганилось за стільки часу? – хитро усміхнувся дракон.

-Ну що ти! Тільки найкраще пиво для мого любого гостя. Можливо і Еллі хоче спробувати хмільного напою? – поцікавився орк.

-Хоч я уже і повнолітня, але до алкоголю ставлюсь вельми негативно. Мені будь-ласка, грибний суп з м’ясом лета, грінки з часником і трав’яний чай.

-Гарний вибір. Але якщо плануєте цілуватись сьогодні після вечері раджу відмовитись від грінок – вони у нас смачні, але романтики після такого ніякою.

Він усміхнувся так, що стало видно ікла. Дівчина спочатку злякалась, а потім почервоніла, коли до неї дійшов сенс сказаного. В розмову вирішив втрутитись Ларій:

-Про що ти говориш, Гобг. Ми сюди не за розвагами, а щоб поїсти і переночувати прийшли. Завдяки Еллі я дізнався, що є невеликий шанс знайти Аршахам. Ти щось чув про цей артефакт, може в когось у розмові випадково промайнула ця назва? – чоловік раптом став дуже серйозним.

Це і не дивно, бо орк міг дати корисну інформацію, яка б скоротила їх час на пошуки.

-Гмм, - задумливо протягнув Гобг, - чув я одного разу цю назву. За столом в самому кутку сиділо два чоловіка. Один казав, що це неможливо і його вже давно втрачено, а другий гарячкувато стверджував, що в нього є інформація. От правда після цього вони накинули на свій столик звуконепроникну магію, і мені не вдалось почути нічого. Це було давно, років п’ятнадцять, а може всі двадцять, чи навіть більше. Але через свою таємничість і дивно назву вони мені запам’ятались.

-Невже це, - дівчина ледве не вигукнула: «мій батько», але Ларій завчасно її зупинив.

-Так, це міг бути попередній шукач цього артефакту. Дякую, Гобг, твоя пам’ять справді, як у мудреців з Ради наймудріших Еніларіону.

Якби дівчина не бачила це на власні очі, ніколи б не повірила, що орки можуть так щиро і задоволено посміхатись.

-Та, пусте. Розкажи краще, як поживаєш? Важко тобі після… - видно що чоловіку було важко вимовити все заплановане до кінця.

-Давай не будем про це, - кулаки дракона міцно стиснулись, що не могло сховатись від дівчини.

«Це явно не про те, як його вигнали з клану… і про вбивство він говорить відкрито, отже справа не в цьому. Але в чому ж тоді?» - Еллі було дуже цікаво дізнатись, але вона вирішила не поспішати і уважно слухати розмову.

-Все спокійно, продаю частину з своєї скарбниці, подорожую. А тепер випав шанс потрапити в цікаву пригоду.

Поки чоловіки спілкувались, дівчина вирішила прислухатись до поради Ларія і, так би мовити, поспілкуватись з вогнем у каміні біля їх столика. Протягнувши руку, вона здивувалась, адже вогонь прямо  відсахнувся у протилежному напрямку. Але Еллі руку не відібрала, а просто залишила на тому ж рівні. Стихія ніби перевіряла її терпіння. Дівчина вже хотіла забрати руку, зрозумівши, що вогонь не бажає контактувати. Але він потрохи, кінчиками язичків, почав торкатись її. Вогонь дракона відчувався зовсім по-іншому. Цей торкався з обережністю, інколи навіть жалив, перевіряючи наскільки терпелива «співрозмовниця». Але відчувши, що їй це не до вподоби, дарував лиш невеличку частинку тепла. Полум’я ж дракона одразу охопило всю її руку, огортаючи. Воно було набагато ніжніше і якесь… рідне? Хоча це і здавалось абсурдом. Орк навіть відволікся від розмови, побачивши картину дівчини, яка сунула руку у вогонь. Його очі розширились, леве не вивалюючись з орбіт. Він уже хотів забрати її руку, але Ларій його зупинив.

-Гобг, не заважай дівчинці наладжувати контакт з вашим вогнем. Ти молодець, що пам’ятаєш мої поради. Він не сильно вжалив тебе? Це моє полум’я прийняло тебе без вагань, у інших місцях стихія може мати свій характер.

-Прийшлось почекати і трохи потерпіти, але тепер, я відчуваю приємне тепло і ніби наповнююсь сил.

-Вогонь поповнює твій внутрішній резерв, - почав пояснювати Ларій і дівчина його уважно слухала, навіть затамувавши подих. – Через втому резерв може зменшуватись, а так як ти ще не навчилась майстерно керувати, вогонь тепер відновлює твої сили.

Гобг спостерігав за парою с усмішкою. Він знав сувору натуру дракона, ще й після втрати коханої Ларій вкрив своє серце льодяною шкіркою. Орк був радий за друга, що той знайшов… може не нове кохання, але хоча б своєрідний промінчик серед суцільної пітьми самотнього життя. Усіх відволік запаморочливий запах їжі, що принесла офіціантка і поставила перед подорожуючими повні тарілки. Пізніше на стіл поставили два кухля пива і кружку чаю.

-Вип’єм за чудову зустріч, - до загального шуму долучився стукіт келихів і Еллі ледве встигла забрати кружку, щоб туди не виплеснулось пиво.

Вони повільно смакували надзвичайно смачними стравами. Ларій, як справжній хижак, с задоволенням вгризався у засмажений шматок м’яса, а дівчина повільно потягувала грибний суп, беручи у прикуску хрумку грінку.