Глава 8

Ларій з усмішкою на вустах спостерігав, як дівчина прибрала все і закинула сумку собі на плече.

-Ну, що, ти готовий? – запитала вона з якимось нетерпінням у голосі.

-Звичайно, ходімо.

Дракон забрав свої речі, потушив вогнище і відкрив карту. Магічна мітка вказала їх місце розташування.

-Ми з тобою зараз у самій гущі лісу, тому прийдеться добре пройтись. До вечора повинні дійти до таверни, а там купимо коня – і мандрівка стане швидшою. Не боїшся довгої дороги? – дракон з цікавістю подивився на свою супутницю.

-От і чудово, тоді не будемо втрачати часу, показуй, у якому напрямку попрямуємо.

Ларій здивувався, адже дівчина не закапризувала, а була згідна йти цілий день. Чоловік в останнє звірився з мапою і направився в сторону їх пункту призначення. Ліс не був надто густий, вдавалось знаходити вузенькі протоптані стежини, отже сюди приходять люди або нелюди.

-Так приємно подорожувати по лісі, - перша подала голос Еллі. Було трохи ніяково пробиратись через хащі у дзвінкій тиші.

-А ти що, рідко буваєш на природі? Та й ваше королівство не позбавлено мальовничих куточків.

-Звичайно, але коли ти дихаєш вологим повітрям із запахом хвої – зовсім інша справа.

Дівчині було комфортно, адже за останні роки вона стала досить витривалою, і продовжувана подорож її не лякала. Кожен з них задумався про своє. Ларій був здивований, що з’явилась інформація про Аршахам. Йому мало б бути абсолютно наплювати, адже з клану його вигнали, чого б йому переживати за тих, хто з такою легкістю відмовився від нього. Але, нажаль, проблема, що виникла від зникнення артефакту торкнулась усього драконячого народу. А він добре пам’ятав, як почував себе до зустрічі з Аріс. Еллі ж старалась переварити інформацію. У її серце досі була надія зустрітись з батьком.

«Може він потрапив у полон і хтось тримає його під замком? Але стільки років пройшло…».

-Ларій, як ти гадаєш, мій тато може бути живим? – вирішила запитати у нього дівчина.

-Ні, не може, - сказав, ніби відрізав. – Я не хотів тобі казати, але якщо ти вже запитала… не хочу давати тобі марних надій.

Від такого дівчина ледве не запнулась об виступаючий корінь могутнього дуба.

-Але чому? – її голос раптом зробився тихішим за шелест листя над її головою.

-Що ж, думаю час влаштувати невеличкий привал і пообідати. Як раз і розкажу тобі, чому я такий впевнений у цьому. Чую, що тут неподалік джерело, можна зварити чаю.

Еллі кивнула. Вона дістала з пакету хліб та сир, а дракон знайшов у речах казанок. Дівчина приснула від сміху коли той витягнув металічну ємкість, що поміщалась у нього в долоні.

-Ти взяв цей казанок, щоб чаю для фей наварити? – засміялась дівчина.

Але мить – і на її очах він збільшився до нормальних розмірів.

-Гноми славляться своїми зачарованими металічними виробами.

Він набрав води і по дорозі зміг знайти ягоди та трави для такого собі чаю. Еллі спостерігала за тим, як чоловік швидко та вправно влаштував невеличку польову кухню для приготування напою. Їй хотілось скоріше почути чому ж Ларій робить такі висновки про її батька. Вона з нетерпінням крутилась на місці, адже їй здавалось, що чоловік навмисно робив усе повільно, щоб уникнути початку розмови. Але раз він вже сказав А, за ним потрібно сказати і Б.

-Бачиш у чому справа, - чоловік прийняв своєрідну канапку з шматочка хліба з сиром, - коли дракон та його пара проходять шлюбний обряд, їх душі, тіла та аури cтають одним цілим. Навіть роки життя розділяються на двох – поки живе один, живе і інший. І навпаки – якщо помирає хтось з пари, інший не зможе жити. Така плата за їх кохання. Тому деякі наречені не зважуються на повноцінний шлюб з драконом. І я думаю, що твоя мама чудово розуміла, чому вона помирає. Просто не хотіла розповідати тобі і ятрити душу.

Дівчина різко видихнула, втомлено потерши скроні.

-Що ж виходить, усі мої надії – дарма.

Дівчина прийняла металеву кварту з рук чоловіка і надпила теплий напій з ненав’язливим ягідно-трав’яним смаком.

-Мої батьки живі, але я вже давно не спілкувався з ними. Хоча це й не дивно, це ж суцільний сором на їхню голову, - хмикнув Ларій.

-Вони зробили величезну помилку, коли вигнали тебе. От повернемо ми Аршахам, і обоє станемо героями для всього драконячого народу, - підбадьорююче посміхнулась Еллі. – Тоді батьки ще будуть благати тебе повернутись в клан.

-Так, тільки мені це в будь-якому випадку непотрібно, - відповів чоловік, з задоволенням надкусивши хліб з сиром.

На перекус вони відвели не багато часу, і як закінчили, одразу продовжили свій шлях. Дракон, в силу свого росту, йшов доволі швидко. Так як Еллі ледве діставала його плеча, приходилось швидше переставляти ноги, при цьому уважно слідкувати за корінцями та іншими підступними об’єктами, що могли збити її з ніг. Почало темнішати, ноги вже не просто пекли, а гуділи, але дівчина вперто ігнорувала їх, продовжуючи йти за Ларієм. Ліс ставав все рідшим, а протоптані стежини – ширшими. Довго чекати не довелось, вони вийшли на невеликий трактир, з якого ще здалеку були чути шум юрби та музика.

-Нам сюди, - повідомив дракон, і взяв свою компаньйонку за руку.

Еллі це здивувало, але від відчуття тепла та захищеності полегшало.

-Там може бути багато народу, і не всі вони чемні та виховані. Тому краще тримайся за мене, далеко не відходь і нінащо не реагуй, зрозуміло? – ніби маленькій дитині пояснив Ларій.

Еллі кивнула і вони зайшли у середину. По вухам одразу вдарив шум. Майже усі столики займали гості: хтось чекав свою вечерю, когось уже обслужили і вони з задоволенням смакували їжею, а інші залишались за столом з пустими тарілками щоб потеревенити.

-Кого я бачу? Ларій, друже мій, вже і не сподівався тебе тут зустріти, - до них на зустріч вийшов чистокровний орк, потиснувши своєю лапищею руку дракону. – А хто ця прекрасна молода леді?