Глава 6

-Ти хочеш сказати...

Еллі зависла, тому прийшлось продовжити Ларію:

-Так. Твій тато був драконом. Це пояснює чому в тебе магія вогню.

"О це так вибрики долі" - дівчина зрозуміла, що, для прояснення усієї ситуації потрібно прочитати щоденник.

-Моя мила доню, - почала вона і ледве стрималась, щоб від цих слів не розплакатись. - Я не встигла розказати тобі усю правду, тому викладу історію про мене і твого тата на сторінках цього щоденника. Ми познайомились коли я була ще зовсім молодою. Він подорожував через наше королівство і випадково зустрів мене на вулиці. Все як в найкращих традиціях романів: я несла корзинку яблук, він кудись поспішав і випадково підбив. Яблука покотились по землі і їх прийшлось збирати. Він, як джентельмен, почав допомагати. Наші погляди зустрілись і я потонула. Коли небудь і ти відчуєш, що це - коли сердце завмирає при погляді на нього. В грудях спалахнуло з такою силою, що я сама була здивована, як можна відчути таке, зустрівшись вперше. Тоді, я ще не знала, що ці почуття були взаємні. Його звали Шевіл. З цим ім'ям на губах я прокидалась і засинала. Він став приходити все частіше, допомагав по господарству. Я не одразу дізналась, що мій майбутній чоловік - дракон. Мені було абсолютно начхати - будь він хоч демоном. Те з яким трепотом, ніжністю і повагою він поводив себе зі мною... Це не описати ніякими словами.

Еллі довелось взяти паузу, щоб перевести дихання і обдумати прочитане.

"Якщо вона була такою щасливою, то чому ж не розповідала мені це раніше?".

Вона з цікавістю подивилась на дракона. Склалось враження, що він уважно слухає, але, в то й же час думками не тут. Те, що читала Еллі, пробуджувало в ньому болючі спогади. Але він не міг собі дозволити зупинити дівчину.

-Продовжуй, нам потрібно дізнатись що трапилось з твоїм батьком.

Еллі кивнула і повернулась до щоденника.

-Одним теплим і зоряним вечором він зізнався мені, що є драконом і у мені Шевіл відшукав ту саму Єдину.  Він опустився переді мною на одне коліно і зробив пропозицію. А коли отримав бажане «Так» у небо взлетіли вогняні язики, зачаровуючи сполохами на тлі темного неба. Налякали ми сусідів, ті аж з домівок повискакували, - ці рядки дівчина читала з посмішкою, уявляючи шоковані лиця людей.

Тонкі пальці в нетерпінні швидко перегортали сторінки. Еллі було цікаво дійти до кінця і нарешті прояснити для себе усю ситуацію.

-Щоб пройти обряд, він запросив мене в родове гніздо. Я вже уявила, що це холодні печери десь високо в горах, але все виявилось набагато цивільніше. Їх поселення справді було в горах, але це таке собі невелике містечко з своєю інфраструктурою. Він подарував мені надзвичайно гарне плаття і ми пройшли обряд і отримали мітки. Після цього в нас була палаюча ніч в обіймах одне одного. І здається навіть кінець світу не зміг би роз’єднати нас. Я не змогла жити на їх території, якось моторошно мені було від звуків взлітаючих драконів і їх криків по ночам. Та і робота залишилась там, в королівстві. Тому Шевіл погодився жити у мене в дома. З часом, я зрозуміла, що йому теж було дискомфортно – щоб політати він постійно телепортувався до гнізда. Але твій тато залишився таким же ж люблячим та турботливим чоловіком. І наше життя можна було б назвати ідеальним, якби не один випадок. Йому надійшов лист, через який він зірвався та кудись полетів. Єдине що я знаю – це назву дивного артефакта, на пошуки якого він вирушив – Аршахам.

Почувши цю назву, Ларій різко підірвався з місця, від чого дівчина аж здригнулась.

-Не переживай, я хочу переконатись, що ти вірно прочитала назву.

Він опустився поруч і заглянув у щоденник, створивши додаткове джерело світла у вигляді невеликої кулі світла.

-Все вірно… але як це може бути?

-Спочатку він надсилав мені магічні вісники з записом свого голосу, - продовжила Еллі. Їй прийшлось взяти паузу і звикнути до такого близького контакту з чоловіком, який тепер теж бігав очима по рядках рівних літер. – Це заспокоювало і дозволяло переконатись, що з ним все добре. Але з часом їх ставало все менше і менше. Прилетіти в його рідне гніздо я не могла, так як не знала точних координат, та й потратила б на це прірву грошей. А потім дізналась, що вагітна. Я летіла від цілительниці додому мов на крилах. Але там мене чекали лиш мої вірні друзі: тиша та самотність. Ні однієї вісточки від нього. Серце розривалось. Невже якийсь там артефакт був важніше мене і нашої майбутньої дитини? Але час йшов і зовсім не лікував – тільки ще більше ятрив рани. Але коли з’явилась ти, всі печалі відступили. І повернулись, тільки коли в тебе з’являлись питання про тата. А потім мене скоротили і я ніяк не могла найти нову роботу, поки не зустріла Дагіла. Це не було кохання, принаймні, з моєї сторони. Мені потрібен був хтось, хто допоміг би стати на ноги. Тому я і одружилась з ним. Вибач, якщо він дозволяв собі бути грубим з тобою. Я незнаю звідки на мене взялась ця напасть, але я відчуваю, що мені залишилось небагато жити. Мила, пам’ятай, що я тебе дуже люблю. Постарайся поступити до академії та здобути освіту, у тобі живе магія твого тата, не давай їй у тобі згаснути. Будь щаслива і пробач, що не розповіла усього раніше. Твоя Ельвіра Тахт.