Глава 5

На кілька хвилину між драконом та дівчиною повисло мовчання, що розбавляло лише тихе потріскування вогнища. Це була зовсім не в’язка, глибока тиша, яка важким покривалом опускається на плечі. Ця пауза дозволила кожному подумати про своє. Першою її порушила Еллі. Їй було цікаво дізнатись, про дракона, його минуле. Інколи у погляді чоловіка застигала така невимовна туга, що хотілось розпитати про її причину.

-А як щодо вас? Не хочете поділитись своїм минулим?

Почувши цю пропозицію дракон посміхнувся.

-Дещо я все ж тобі розкажу. Мене звуть Ларій. Через те, що я вбив одну із дракониць свого клану, став вигнанцем. Не страшно буде подорожувати з таким? – запитав він, уважно слідкуючи за реакцією Еллі.

Миле личко дівчини витягнулось від подиву.

«Він? Той, хто згодився врятувати мене, незнайомку, вислухав і… вбивця. Не можу в це повірити».

-Це… якийсь невдалий жарт? – майже прошепотіла Еллі.

-Чому ж, чиста правда. Тільки це доовга історія. І занадто особиста, - було видно, що для дракона це справді болюча тема.

-Ннавіть якщо й так, я впевнена, що такий розсудливий чоловік, як ви не зчинили б такий безумний вчинок без причини. Поки мені немає сенсу вам не довіряти. Це прозвучить жорстоко, але деякі люди заслуговують смерті завдяки своїм вчинкам. І якщо деміурги закривають свої всевидячі очі на це, має знайтись той, хто звершить правосуддя.

Такі слова ще зовсім молодої дівчини шокували Ларія. Він очікував що завгодно, але не такого. Невже біди та незгоди, що випали на долю цієї дівчини, так загартували її?

-Незнаю, чи насварити тебе за довірливість, чи похвалити за прагматичність поглядів. Та, все ж, вдячний, що поставилась до цього з розумінням. Я ніколи не ображаю невинних людей. Але якщо хтось загрожує мені, або моїм близьким – уб’ю без жалю і роздумів.

Така хоробрість і відданість викликала захоплення у дівчини. Саме таким вона б хотіла бачити свою майбутню пару. Раптом, у неї виникло питання:

-Скажіть, можливо ви подорожуєте в пошуках своєї Єдиної? Чи не буду я заважати вам? Хоча, кажуть, останнім часом драконам все важче знаходити пару, призначену їм Творцем.

Це запитання ніби удар під дих, вибило усе дихання. Прийшлось взяти секундну паузу, щоб прийти в себе.

-Звідки тобі це відомо? – здивувався Ларій.

-Про пару? Мама розповідала мені колись, ще як я була маленька. А про проблеми з пошуком… Одного разу до мого вітчима заходив знайомий дракон, і я підслухала їх п’яну розмову. Довго ж прибирала свинарник після тих посиденьок, - смішно зморщила носик Еллі.

-Яка ж ти допитлива. Ні, я не в пошуках Єдиної подорожую. Так що ти можеш приєднатись до мене.

«Поруч з цею дівчиною я почуваю себе… живим? Давненько в мене не спостерігалось такого калейдоскопу емоцій і відчуттів».

Раптом Еллі відчула якесь тепло в руках. Опустивши погляд, дівчина була шокована: вогонь полум’я тягнувся і ластився об її руки, наче ручний песик. Від побаченого, вона рефлекторно відсмикнула руки. Багаття незадоволено зашипіло… чи Еллі це просто здалось? Ларій розсміявся.

-Що, обпіклась?

-Та ні, - з превеликим подивом протягнула дівчина, повертаючи руки до вогню.

Воно з радістю потягнулось до неї знов, починаючи лоскотати долоні.

-Треба ж, - задумливо протягнув Ларій, спостерігаючи за вибриками власної магії.

-Так тепло і зовсім не пече, - Еллі не могла відвести очі повні захвату від язиків полум’я.

«А ну перестань, - подумки приказав дракон, і полом’я вогнища тут же притихло, навіть стало нижчим».

Почулось повне розчарування зітхання. Таке відчуття, ніби дівчина перший раз побачила чари на власні очі.

-Ти пробувала спілкуватись з іншим вогнем? – задав питання Ларій.

Спочатку дівчина подумала, що він жартує, але лице чоловіка було абсолютно серйозним. Вона лиш заперечливо похитала головою.

-Що ж, в тебе тільки що був перший досвід. Від тепер, де б ми не були, намагайся контактувати з вогнем, це допоможе тобі швидше оволодіти стихією.

«Це ж треба, в цій подорожі я ще й зможу трохи навчитись магії вогню!».

-Так! Дякую! Я обов’язково буду старатись! Це моя мрія – підняти свій рівень володіння магією!

Еллі говорила це з таким натхненням і захватом, що не могла не викликати усмішку у Ларія.

-Добре, добре. Пропоную вкладатись спати, зранку визначимо наше точне місцезнаходження, і куди далі триматимемо шлях.

-О, в мене є дещо, що я хотіла б переглянути.

Дівчина підтягнула до себе мішечок з своїми пожиткам, а звідти дістала згорточок.

-Вдома я боялась його розгортати, але я вже знаю, що це речі моєї мами.

Еллі розгорнула папір і дістала звідти складене плаття. Воно було дуже гарно розшите коштовним камінням. Побачивши його, Ларій здивовано вигукнув.

-Та це ж традиційне Шарлір’є!

-Що? – шоковано подивилась на дракона дівчина. – Ти знаєш що це?

-Так, - він прийняв плаття і обдивися. – Це плаття нареченої дракона. Такі вбрання дарують своїм Єдиним чоловіки моєї раси. Особлива риса – цей пояс, - дракон вказав на частину плаття, яка була ніби сплетена з срібних ниток, що особливо яскраво виблискували від спалахів їх невеликого вогнища. – Бачиш ці нитки? Їх не сплутаєш ні з чим, це робота найвідомішої ткачині всіх драконів – Алаїй Тагарської. Вона робить такі пояси, які потім стають основою для суконь наречених. Вони коштують дуже дорого, але всі поважаючі себе дракони готові купити таке, щоб наречена була неперевершена на царемонії їх поєднання.

У Еллі виникли певні сумніви. Занадто багато він знає як для чоловіка, не зацікавленого у пошуках коханої. Але її увагу прикувало, що в згортку поблискувало ще щось. Дівчина витягнула невелику книжечку, затягнуту в шкіряну потерту обкладинку. Погортавши листки, вона вигукнула:

-Це ж мамин щоденник!