Глава 3

Ніч потроху вступала в свої права. Довелось запалати чарівні ліхтарика, підвісивши їх до стелі. Дагіл з задоволеним виразом пики через артефакт говорив з потенційним зятем.

-Ми сьогодні були на ринку, я вирішив купити їй прикрасу. Буде, так би мовити, мій прощальний подарунок. Великого приданого я їй не можу забезпечити.

-Ти прекрасно знаєш, що мені це не потрібно.

-Вона останнім часом така тиха та покірна стала, - з легким подивом у голосі вирішив поділитись інформацією чоловік.

-От і добре, - проскрипів голос купця через артефакт йому у відповідь, - певно змирилась з своєю участю. – Нічого, якщо раптом вона втратить свою покірність, так навіть цікавіше. Не даремно я новий хлист купив - швидко вправлю мізки.

Від почутого Дагіл скривився. Він рідко бив падчерку, вистачало міцного слівця або повищеного тону, щоб вона виконувала все сказане.

-Ти ж тільки це… дай їй трохи звикнути до тебе. Не гамсель одразу. Вона так і загнутись може…

Його перебив хриплий низький сміх.

-Коли це ти став таким милосердним? Я плачу тобі гроші, все інше тебе цікавити не повинно. Закінчимо цю розмову, мені потрібно йти.

Кристал у руках Дагіла згас, що означало закінчення розмови. Він не знав, що під його дверима зараз стояла Еллі і ледве стримувалась, щоб не виказати відчиму все, що вона про нього думає. Прийшлось докласти зусиль щоб опанувати себе і не розчавити склянку з теплим молоком у себе в руках.

«Тихо, Еллі» - почала заспокоювати себе дівчина. «Вже зовсім скоро ти будеш далеко звідси. Головне щоб усе пішло по плану».

Подивившись на годинник, дівчина зрозуміла, що залишились лічені хвилини і вона зможе покинути цей дім. Усе, що вона мала, Еллі зібрала в мішок, що зручно стягувався мотузкою. Одежу, згорточок з маминими речима, який вона знайшла на горищі, але ще не встигла розібрати – боялась, що вітчим побачить і відбере цей скарб. Кольє, куплене сьогодні, гроші, провіант на перший час: шматок в’яленого м’яса, хліб, сир, похідний ніж, теплий плащ, підбитий хутром, який вона колись стягнула в Дагіла – його вона планувала використовувати замість ковдри. Також в імпровізований дорожній набір потрапила мазь від ран, куплена за перші зароблені гроші пляшка з зачарованого скла, яка сама очищає воду та мило. Вийшов нічогенький такий собі згорточок, зате все при собі.

Так як в будинку стояла тиша, прийшлось потоптатись туди-сюди щоб створити шум. Постукавши у двері спальні Даліга, Еллі запитала:

-Можна зайти?

-Так, - тільки почувши дозвіл, дівчина зайшла всередину.

Після смерті мами, в цій кімнаті стало менш затишно: зникли картини на стінах, вітчим продав двоспальне ліжко і купив односпальне. Також він продав порцелянові статуетки, які колись колекціонувала мама. Пусті полиці він демонтував, а на їх місці повісив опудала вбитих на полюванні тварин і колекцію кинджалів.

-Ваше вечірнє тепле молоко, - тихо промовила вона, схиливши голову. Дагіл не любив, коли йому дивляться в очі.

Він на секунду затримав свій погляд на падчерці, після чого сказав:

-Сьогодні я не хочу його. Можеш випити, або занести на кухню. Завтра зранку я нагрію собі його. А тепер іди.

Еллі була в шоці. Адже саме в це молоко вона підлила снодійне.

«І що тепер робити?!» - поки Еллі йшла до кухні, думки в голові забігали з шаленою швидкістю.

«Швидкодіючих заклинань сну мені невідомо, хоча я впевнена, що такі існують. Як же ж мені бути?».

Дівчина згадала, як її знайома розповідала випадок нападу на неї уночі грабіжника. Вона купила додому нову сковорідку, і саме нею нанесла удар нападаючому у скроню. Проблема в тому, що грабіжника на наступний ранок знайшли мертвим. Так як вона дозволила зчитати свої спогади, а чоловік знаходився у розшуку, Аміра обійшлась лише легким переляком. А от чи не запишуть Еллі після такого у вбивці - невідомо. Її увагу прикувала до себе сковорідка, на якій вона часто готувала різноманітні страви, але одразу ж відвернулась. Просидівши так на кухні з пів години, дівчина зрозуміла, що залишився один вихід – зачинити кімнату вітчима ззовні і втікати. А там що буде. Еллі дістала зв’язку ключів, і підійшла до спальні Дагіла, прислуховуючись. Звідти можна було чітко почути заливисте хропіння чоловіка.

«Те що треба» - радісно подумала Еллі.

Дрижачими руками, дівчина всадила ключ і обережно провернула спочатку один раз, і тільки посеред чергового мелодичного храпу, другий. Звичайно, у вітчима є ключ, але щоб його знайти у вічному безладі, а потім ще й відкрити потрібен буде час. Тихо пройшовши в свою кімнату, дівчина зняла халат, під яким весь цей час ховала вуличний одяг. Залишалось взутись, підхопити зібрану сумку – і Еллі була готова до втечі. Взявшись за ручку вікна, дівчина почала її відчиняти. Тихий скрип ехом рознісся по кімнаті. Це заставило завмерти і прислухатись до звуків у квартирі.

«Як я могла забути змазати петлі?!» - ледве не била себе по голові дівчина. 

На хвилину храпіння затихло і вона почула скрип ліжка. Крок, інший… 

-Еллі, ти що там… - Дагіл смикнув двері, але вони не відчинилися. - Ти мене зачинила?! Еллі, ти мене чуєш?! Ти що задумала?! – почувся крик з сусідньої кімнати.

У дівчини серце ухнуло у п’яти, а все тіло похололо. 

«Треба швидко рвати кігті звідси!».

Еллі буквально вистрибнула через вікно, обдивляючись навколо. Через метр від неї вже стояв дракон з цікавістю розглядаючи її вигляд.

-Швидше, а то нас зараз спіймають! – вона побігла на зустріч чоловіку. – Відкривайте портал!

В руці Ларія заіскрилось плетіння чар. 

-Хапайся за мене! – вигукнув він, притискаючи її до себе. І в той же момент, коли дівчина буквально влетіла в міцне тіло чоловіка, відкрився портал і поглинув їх обох. 

Еллі заплющила очі, тому не бачила, з яким подивом дивився на них Дагіл, що висунув голову на вулицю через навстіж відкрите вікно у її кімнаті.