Глава 2

-Це справді ваш батько? – спитав дракон, запідозривши, що це може бути якоюсь дивною грою. – Вам нічого не загрожує?

Дівчина тяжко видихнула і різко повернулась у напрямку, де зник чоловік і тільки переконавшись, що у безпеці, наважилась:

-Це мій вітчим. Він хоче видати мене заміж без моєї згоди. Цей стариган Кагель пообіцяв сто золотих за мене. Хіба я якась худоба, щоб мене продавати? Якби ж мама була жива, вона б точно не допустила такого, - пройшлось з силою стиснути кулаки, щоб не дозволити собі заплакати. Раптом, Еллі прийшла у голову божевільна ідея. – Скажіть, а ви дракон? – з цікавістю і якоюсь надією запитала дівчина.

-Так, ти права. Вмієш читати ауру?

На запитання вона лише кивнула, знову дивлячись йому прямо у очі.

«Який ж він мужній» - про себе з захопленням подумала Еллі.

Перед нею стояв високий, гарно фізично складений дракон у людській подобі. До його короткого волосся глибокого чорного кольору тягнуло доторкнутись рукою, через це дівчина навіть завела руки за спину, щоб не піддатись секундному пориву. А його очі… карі, але через сонце, що щедро дарувало своє світло, здавались скоріше янтарними. Різкі скули та лінія підборіддя. Лише невеличкий горбик на носі та шрам, що тягнувся від скроні до середини щоки придавав цьому чоловіку особливої незвичайної чоловічої привабливості.

«Так, Еллі, зберися! Це твій перший і останній шанс на втечу!».

-А правда що дракони колись викрадали молодих дівчат? 

Від такої заяви Ларій засміявся. Він зрозумів, до чого хилить ця молода особа. Чоловік зложив руки під грудьми, мимоволі підкресливши розвинуті м’язи.

-Ти пропонуєш мені викрасти тебе? – одна брова повільно поповзла вверх.

-Так. Це єдина моя надія на вільне життя. Якщо ви мені не допоможете… я навіть не можу собі уявити, що мене чекає після заміжжя. Кажуть, що він віддав свою першу дружину, як борг у карти. Яка доля чекатиме мене, навіть страшно подумати.

Раптом чоловік завмер і різко посерйознішав.

-А це часом не напівкровний орк, що має торгову палатки з магічними артефактами недалеко звідси?

-Ттак, а ви звідки знаєте? – Еллі була дуже здивована таким питанням.

«Так от про яку молоденьку «строптиву кізоньку» і «її жадібного до грошей вітчима» він казав, коли говорив з своїм сусідом по лавці. Думаю, їй не потрібно знати, що він збирався з нею робити, якщо вона відмовиться слухати його» - подумав дракон, оглянувши дівчину, яка дивилась на нього, ніби на останню свою надію. Напевно, так це і було.

-А що я отримаю, якщо згоджусь на цю авантюру? Я не монашка, щоб допомагати кожному нужденному.

Дракон блефував. Для себе він уже вирішив, що допоможе їй, але хотілось побачити на що здібна ця дівчина. Еллі задумалась. Що вона, маг початківець, з нещасними десятьма золотими за душею може дати дракону, у якого явно цілі статки?

-Я… можу стати вашою служницею. У вас точно є якийсь дім. Я можу виконувати усю хатню роботу: прибирати, готувати…

-Мені це не потрібно, у своєму гнізді я майже не з’являюсь, - перебив її дракон. - Моє життя – подорожі.

Це змусило Еллі задуматись. Тоненька зморшка залягла на лобі, а пальці забарабанили по дерев’яній лавці.

-Я можу стати непоганим компаньйоном! Я знаю багато цікавих історій, можу виконувати будь-які ваші вказівки, завдання… я зроблю що завгодно, тільки врятуйте мене, - Еллі вдавалось тримати себе в руках тільки щоб не привертати зайву увагу і незакричати.

«Що ж, це буду цікаво, - усміхнувся про себе дракон».

-Добре, - почувши це, Еллі чуть не застрибала на місті. – У тебе є якийсь план?

-Так. Я купила сонне зілля і хочу підлити його вітчиму. Він не помітить, як я втічу. Єдина допомога, яка мені потрібна – впереміститись якомога подалі звідси. Щоб мене точно не знайшов ні вітчим, ні Кагель. Коня у нас немає, я не зможу дозволити собі його купити, та й куди сховаю щоб було непомітно? А будувати портали мені не під силу.

-Я тебе зрозумів. Дай свою руку, - дівчина без будь-яких питань витягнула долоню на зустріч дракону. Як тільки її торкнувся чоловік, по тіло одразу розлилось тепло. Вона відчула як на її долоні утворюється магічна мітка. – Це допоможе мені знайти тебе.

-Буду чекати вас сьогодні опівночі. Вітчим зачиняє двері на ключ, тому мені прийдеться вилазити через вікно. Очікуйте мене на задньому дворі будинку, як тільки я зможу покинути дім, прибіжу туди.

Це було останнє що змогла сказати Еллі, бо побачила, як до них наближається Дагіл – її вітчим.

-Трохи затримався, - ніби вибачаюсь сказав чоловік. По виразу його обличчя було видно, що він задоволений. З його кишені стирчали невеликі шкіряні ножни. – Ти визначилась, чи мені доведеться ще тут стирчати?! – прикрикнув він, від чого Еллі здригнулась. Дракон не пошкодував, що згодився на цю авантрюру. Йому важко уявити, що звалилось на плечі цієї тендітної дівчини.

-Ось, - Еллі буквально вихватила перше ліпше кольє і протягнула його, - воно мені наймиліше з усіх!

-Добре, так і бути, воно твоє.

Дагіл відрахував рівно двадцять золотих і виклав їх на прилавок.

-Дякую за покупку, заходьте ще, - посміхнувся Ларій і, поки вітчим не бачив, підморгнув дівчині. 

-Ідемо вже, - чоловік безцеремонно схватив Еллі за руку і потягнув за собою