Глава 3 (28)

Мілана

 Хоча останнього місяця весни мене залишають у спокої – однокласників більше турбують оцінки за контрольні, купівля випускних суконь й усе решта, я починаю мріяти про помсту.

А потім – планувати.

Коли ж набралась люті…

Спочатку опівночі біжу на інший бік села та, знаючи, що крім Макса нікого немає вдома – наші батьки разом святкують чийсь день народження, жбурляю у вікно його спальні камінь. У отвір підсипаю петард, і коли одна по одній ті починають вибухати, немов нічого не сталося, повільно йду по стежці до лісу й сиджу там добру годину, насолоджуючись звуками вересків та метушні.

- Куди будеш вступати? – якось ні сіло, ні впало, підходить до мене Крістіна.

Із сумнівом поглянувши в її обличчя, я не бачу й натяку на зверхність.

- В педагогічне, на психолога. А ти?

- Я… Мабуть, піду на перукарські курси. Або ж… на кулінарні. Вчилася так собі, та й грошей у батьків катма. А так, буду потроху заробляти. Може, кого зустріну нормального в місті. Мені, головне, зачепитися.

- А я хочу стати вчителькою.

- Тю, навіщо це тобі? Зарплати маленькі, та й нерви.

- Зате ніхто не буде знущатися.

- А… вибач за колишнє, - щоки Крістіни червоніють. – Це все Галька, намовила проти тебе.

- Власної голови не маєш? – я мимохіть проводжу рукою по своєму волоссю. Відчувати шовковисті прядки дуже приємно.

- До речі, тобі із каре набагато краще.

- Справді? Ходімо в хату? Я тобі дещо покажу.

 Ми стояли біля мого подвір’я, і Крістіна радо згодилася на хвильку зайти. Її яскраво-руде, щойно пофарбоване волосся було розкішне – трохи нижче плечей, завитки локонів гарно обрамляли вузьке обличчя. За кілька днів святкова лінійка - й колишня подруга зробила зачіску.

Я діяла мов на автопілоті. Провівши Крістіну до швейної машинки моєї матері, відкрила шухляду, дістала гострі кравецькі ножиці та, вхопивши у жмут волосся над чолом, клацнула кілька разів, при самих коренях. І поки подруга хапала ротом повітря, ошелешено кліпаючи очима, коротко зістригла потилицю.

 Звісно, Крістіна такого від мене не очікувала, я так і виштовхала її за двері, немов заціпенілу ляльку. Накинувши на голову капюшона, вона пішла з мого подвір’я, не проронивши й слова.

Антона я боялася, тому обмежилися тим, що під час уроку фізкультури налила йому в змінне взуття засіб для чищення унітазів, і коли однокласник на наступному уроці побіг додому, лише я одна здогадувалася про причину.

 Галя ж постраждала найбільше. Це я підклала їй під стілець шприца, так щоб вона сіла на кінчик голки, змащеної засобом для видалення бородавок, і потім моя кривдниця ще тиждень кульгала; коли бовтун у її портфелі зірвався, від нестерпного смороду мусила потерпати і я; усі контрольні Галі безслідно зникали, і вчителі аж скаженіли на її запевнення, що «контрольну здала»; це напроти Галиного імені в останній навчальний тиждень з’явилися усі «дванадцятки», так що довелося купувати інший журнал; першокласники, яким я заплатила смачними жуйками, на кожній перерві бігали за Галею та давали підсрачники; я знала, де Галя сидить в столовій, і часто після обіду у неї починалась швидка; останній та найжорстокіший мій вчинок – я вислідила й задушила її улюбленого кота, а труп почепила на воротах.

 Зізнаюся, тут я перестаралася і дуже потім шкодувала, проте зробленого назад не вернеш.

 Найбільшою ж моєю помстою для всіх було прекрасно здане ЗНО – в той час, як однокласники розважалися, я посилено вчилася, й надія вступити у виш на державне. За те мої батьки розщедрилися, і на випускний я мала розкішне плаття із салону. Своє коротке волосся я покрасила в яскраво-рожевий колір.

- Що скаже батюшка… - мати заламує руки й аж сіріє на обличчі.

- Він що, прийде на випускний? – в міру того, як надія покинути село зростає, зростає й моя зухвалість.

- Та ж люди перекажуть! Такий гріх зробила, відрізала косу, а тепер ще й викрасилася, як повія.

- То тьотя Ніна повія? – натякаю на старшу сусідку, яка від роду була рудою.

- Нехай бог милує, ніколи не думала, що доживу до такого…

- Поїду в місто і викрашуся в зелене! Або в фіолетове. Чи в синє. Й надую губи.

- Твої баби перевернуться в могилах.

- Зате не позалежують боки. Пролежнів не буде!

 Мої підліткові прищі на той час сходять, хлопці починають виявляти до мене посилену увагу – та я на них начхала. Юрко теж поза моєю увагою. Моєю метою є столиця.

І я здійснила свою мрію.