Розділ 7. Витончене мистецтво щирої ненависті

Витончене мистецтво щирої ненависті 

Якщо ви думаєте, що творчі інопланетяни — це така собі  мирна міжгалактична спільнота, де всі тримаються за руки,  захоплюються зірками й обмінюються променями добра,  то у мене для вас погані новини. Скидайте рожеві окуляри.  
Насправді творче середовище більше схоже на банку з павуками, які пройшли курси елітного етикету. 
Кожен прибулець щиро вірить у власну унікальність.  
Нафіга мені інші, коли є я? Але світ несправедливий, і на  сусідніх орбітах раз у раз спалахують інші зірки. І ось тут у  нашого митця прокидається вона — велика, жирна,  автентична творча Жаба.

Давайте чесно розберемо, як інопланетяни витончено  
ненавидять успіхи своїх колег. 

1. Теорія «випадкового зальоту» 
Коли у колеги по клавіатурі чи мікрофону виходить новий  продукт і раптово вистрілює — збирає тисячі  
прослуховувань, виходить у топи продажів чи отримує  
купу захоплених відгуків — наш творець ніколи, чуєте,  
ніколи не визнає, що це крута робота. 
Вмикається режим вищої аналітики. Зовні він спокійний і може навіть написати коментар: «О, вітаю з релізом, це  так... цікаво! Справжній крок уперед!». Але всередині в  цей момент палає Чорнобиль.  
У голові крутиться єдина думка: «Який же це шлак! Де там  баси? Де метафора? Чому це г*вно купують, а мій шедевр  бачать лише три каліки?!». Успіх іншого завжди  сприймається як особисте пограбування. Митець щиро  переконаний, що колега просто схитрив, скопіював чийсь  стиль або йому тупо пощастило. 

2. Світська інквізиція (професійний розбір г*вна) 
Творча заздрість — це не банальне земне «жаба давить». О  ні, це інтелектуальний процес! Коли інопланетянин слухає  чи читає успішного конкурента, він перетворюється на  Шерлока Холмса від мистецтва. Він шукатиме хоч якийсь  заритий факап, щоб заспокоїти своє зранене его.

«Ну звісно, текст непоганий, але рими ж дієслівні. Рівень  третього класу вечірньої школи!» 
«Ой, ну цей біт вони явно вкрали у західних продюсерів, я  такий пресет ще три роки тому бачила в безкоштовному  паку». 
«Звісно, книга продається, бо там обкладинка яскрава і  маркетологи постаралися. Попси підкинули піплу, от вони  й хавають. А де ж глибина? Де катарсис?!» 
Коли вада нарешті знайдена (а перфекціоніст у чужій  
роботі знайде її за дві секунди), творець полегшено зітхає.  
Можна йти спати. Конкурент знову затаврований як  
«бездарність, якій просто пощастило». 

3. Синдром невизнаного пророка 
Найвища стадія цієї комедії — коли творець починає  
пишатися тим, що його ніхто не знає. Це перетворюється  на особливу елітну фішку. «Мене не розуміють на цій  планеті, бо моє мистецтво надто випередило час. Я пишу  для обраних, для інтелектуальної меншості. А от Сєрьожа /  
Маша — вони пишуть для мас. Тому в них і стадіони. Мені  їх навіть трохи шкода, бідні комерційні шкури». 
Це прекрасний ментальний щит. Він дозволяє сидіти без  копійки грошей, злісно дивитися на чужі нагороди й  відчувати себе величним мучеником, який не продався  попсовому дияволу.

Висновки: Творча заздрість — це природний побічний  
ефект великих амбіцій. Вона токсична, вона випалює  
нерви, але якщо навчитися переробляти цей бруд на  
паливо, можна отримати непогане прискорення. Замість  того, щоб строчити анонімні хейтерські коментарі чи тихо  плакати в кутку від чужого успіху, краще закрийтеся в  кімнаті, увімкніть потужний бас на максимум і напишіть  щось таке, від чого жаба почне давити вже ваших колег.  
Нехай тепер вони шукають ваші дієслівні рими.