Розділ 1. Анатомія прибульця

    * * *
«Уявіть, що вам увімкнули гучність 
усього світу на максимум, а пульт 
відібрали. Це і є наша прошивка від 
народження. Ми не шукаємо  
допінгу — ми просто будуємо стіни 
з текстів, щоб цей гул нас не 
розчавив.» 
— Маргарита Жага

Анатомія прибульця 

Якщо розібрати творчу людину на  запчастини, будь-який земний  патологоанатом просто розведе  руками й піде пити коньяк. Бо з  погляду чистої логіки цей  
механізм працювати не повинен.  Нормальна людина влаштована як  надійний швейцарський  годинник, а митець — як адронний колайдер, який зібрали  
в гаражі з деталей від старого  велосипеда і синьої ізоленти. 
Усередині кожної творчої одиниці вбудовано цілий пакет  заводських налаштувань, які перетворюють їхнє  повсякденне життя на суцільний атракціон. Ось лише  
кілька базових деталей цієї химерної анатомії:

1. Внутрішній прожектор (який світить не туди) 
Творчі люди мають унікальну здатність повністю  
ігнорувати реальність, яка розгортається прямо під їхнім  носом. Вони можуть наступити в калюжу, пройти повз  найкращого друга чи забути, куди йшли, бо в цей момент  їхній внутрішній прожектор підсвічує якусь мікроскопічну  деталь. Вони помітять, як красиво падає тінь від  зачуханого ліхтаря на брудний асфальт, або як тривожно  скрипнули вхідні двері в під'їзді.  
Земляни називають це «літати в хмарах», хоча насправді це  важка шахтарська праця — видобуток алмазів там, де інші  бачать просто купу щебеню. 

2. Синдром Плюшкіна (але для емоцій та образів) 
У той час як нормальні люди викидають непотрібний  
мотлох, творчі істоти стягують у свою ментальну нору все  підряд. Образа п'ятирічної давнини? О, прекрасна  
сировина для драматичного фіналу! Випадковий погляд  бомжа біля метро? Обов'язково треба зберегти, цей  персонаж колись з'явиться у третій главі.  Вони колекціонують чужі інтонації, запахи осіннього  листя, дивні фрази перехожих і навіть власний біль.  
Митець — це такий собі психологічний сміттяр, який  
переробляє життєві відходи на мистецтво. Вони ходять по  світу з постійно увімкненим диктофоном у душі.

3. Хронічний дефіцит шкіри 
Там, де звичайна людина має товстий шар здорового  
пох*їзму та психологічного захисту, у творчих — зяюча  
рана. Вони сприймають цей світ без фільтрів. Будь-яка 
дрібниця — погана погода, грубе слово касира в  
супермаркеті чи занадто сумне цуценя на вулиці — може  вибити їх із колії на весь день.  
Земляни крутять пальцем біля скроні й кажуть: «Ти все занадто близько береш до серця». Альо, гараж! Якби вони  не брали це близько, вони б писали не шедеври, а  інструкції до пральних машин! Ця надчутливість — єдина  причина, чому їхні тексти чи музика взагалі здатні когось  зачепити. 

4. Внутрішній Самозванець (VIP-гість, якого ніхто не  
кликав) 
У голові кожного творчого інопланетянина живе  
маленький злісний гном, який отримує зарплату за те, що  24/7 шепоче: «Ти бездарність. Усе, що ти робиш — повний  шлак. Скоро всі дізнаються, що ти просто прикидаєшся».  
Що найсмішніше: чим талановитіший митець, тим  
жирніший і голосніший цей гном. Справжні графомани та  творці кулінарних шедеврів із майонезу зазвичай  
страждають від залізобетонної впевненості у своїй  
геніальності. А от інопланетяни здатні створити шедевр, а  потім сидіти в кутку й плакати, бо «кома в третьому рядку  стоїть якось неестетично».

Коротше кажучи, жити з таким набором інструментів у 
черепі — це ще той квест. Тобі треба одночасно і будувати  міжгалактичні світи, і не забути вимкнути суп на плиті.  

Про те, як балансувати між цими двома станами й не  опинитися в дурдомі — далі.