привіт всім)
цей розділ по началу буде трішки сумний, але потім буде краще)
наднях попробую викласти 2-а розділа
РОЗДІЛ №8
Ранок я прокинулася в 7.50. я саме здивувалася чому так рано. Всміхненою я підійшла до прикраватного столика глянула на повідомлення і моментально посмішка зникає, а на очах виступають сльози…
Все через те що…
Алекс лежить не притомний в лікарні…
Так як сьогодні в нас відмінили пари, бо викладачі отруїлися. То я зібрала швидко свої речі і викликала таксі Нікі я написала: « я буду пізно. Я в лікарні. Зі мною все ок не пермайся)»
Тільки в таксі я зрозуміла, що щось всетаки відчуваю до Алекса…
В мене зразу викотилися сльози…
-дівчино, з вами ве добре? – від не сподіванки я злякалася...
-дякую, так все добре.
Через 10 звилин я вже була в лікарні.
-добрий день, вам щось підказати? – запитала в мене жінка не високого зросту вдягнена в медичний халат. На бейжику було написано- Світлана
-добрий день, так . Підкажіть будь ласка в якій палаті знаходиться Алекс Лазаєв?
-а ви йому ким приходетися? – після цих слів в мене ніби пропав дар мови
-ем…. Цей… - в мене промайнула божевільна думка- я його дівчина.
-зрозуміло. Алекс Лазаєв знаходиться в 34 кімнаті.
Я не зрозумівши, що сказала побігла в 34 кімнату.
Я зайшла тихо, адже він ще спав…
Я сіла з краю і розглядала кожен сантиметр його тіла. Я по вуха закохалася…
Чорт! Машо, про що ти думаєш? Це не взаємно!!!
Він так солотко спав, що я боялася поворузнутися…
В нього булаа розбита губа та ліва брова, також багато подряпин на лиці… мені стало його так жалко, я не стрималася та заплакала. Його права рука була повністю в гіпсу. Ноги були в подряпинах. Я поклала голову йому на живіт і так пролежала, що найменше 10 хвилин та заснула…
Прокинулася я від того, що моя м'язиста подушка почала шевелитися…
Откривши очі я зразу побачила, його карі очі та посмішку чиширського кота)
-ого, привіт) хтоце до мене завітав?)
-привіт) як бачиш я) а , що не можна? якщо ні то я піду. – я зробила вигляд, що збираю речі. Але я нікди не збиралася йти, адже хто буде за ним доглядати?
-Ні, ні, ні. Не йди нікуди!)
І тут…
Те що я надіялася не відбудеться…
-вибачте, але вашому хлопцеві потрібно поставити укол
-гаразд – Алекс з посмішкою дивився на мене.
Я вийшла в колідор та прихопила з собою телефон.
-привіт Маша, чому ти в лікарні, тільки не говори мені, що ти там через ту аварію з Алексом…*
-пробач, але я напевно закохалася в нього*
-я нічого проти не маю, хай вам пощастить)*
Ми ще трішки попереписувалися з подругою .
Потім вийшла медсестра та сказала, що можна заходити.
-ого то ти вже моя дівчина?- він посміхнувся та його ямочки зводили мене з розуму.
-просто ти не все так поняв
-медсестра мені все розказала за ранішню розмову)
-просто по іншому мене не впустили.
-гаразд гаразд я зроблю вигляд, що повірив тобі)
Після цієї розмови занесли сніданок. Від чого я була здивована, адже мені також принесли поїсти. Я була на стільки голодна, на годиник показував пів на 9.
-дякую)- вічливо подякувала я за сніданок. Та почала кормити Алекса так як він правше, а його рука вся в гіпсу.
-ти мене не годуй першого, спочатку поїж сама.
-ні, я не відчіплюся поки ти не зїсиш всю свою порцію.
-в мене всеодно немає вибору так, що давай годуй)
Поївши сама, ми говорили з Алексом на різні теми.
Від обіду ми відмовилися. Та в 14.30. я пішла в магазин за фруктами, чіпсами та coca-cola остані двоє продуктів я не мала купувати, але в Алекса получилося випросити це.
В лікарті ми бісилися, билися подушками. Мені подобається проводити з ним час.
Про що я думаю?! Адже це кохання не взаємне(
В 9 годин вечора я хотіла піти вже додому…
Як тільки я хотіла виходити Алекс прокинувся.
-Ти куди ідеш?
-Додому, я ж також хочу спати. А що?
-Не йди прошу – я гадала, що то він просто марить…
-Ок. Але де я буду спати?