Розділ 17

Навіть не дивуюсь, коли дізнаюсь, що у нас з Германом знову одна кімната на двох. Цього разу не влаштовую скандал і взагалі намагаюсь вдавати, що цього чоловіка поруч немає. 

Оскільки весілля тільки завтра, сьогодні я можу повністю насолодитися відпочинком на острові. Поки Германа немає, замикаюсь у ванній кімнаті та переодягаюсь у купальник і легку літню сукню. Волосся збираю у гульку, щоб не заважало, і все! Я готова!

Повертаюсь у кімнату – і мій самоконтроль трохи хитається, а все тому, що Герман також вирішив переодягнутись. На ньому лише плавки, і я можу розглянути Волошина в усій красі. 

– На пляж зібралася? – питає, своєю чергою, також мене розглядаючи. – Підемо разом? 

– Ходімо, – сухо відповідаю. 

Насправді зараз я розриваюсь на дві частини. З одного боку, вдячна Герману за те, що не кинув мене там, на яхті, а з іншого – розумію, що треба тримати дистанцію. Не розумію тільки, як це робити, якщо гра продовжується. 

Ми разом залишаємо кімнату і йдемо сходами вниз. У будинку тихо, і я сподіваюсь, що на пляжі також нікого немає. Коли ж виходимо туди, бачу Настю під парасолькою на шезлонгу, її чоловіка і навіть Влада. Маркус також тут, купається в океані разом з Дарою та Еваном. 

Коротко кажучи, не здійснилися мої бажання. Всі тут як тут. 

– Германе, ви чого так довго? – з води виходить Дара, коли помічає нас, і я витріщаюсь на її форми у червоному мінікупальнику і переводжу погляд на свого “хлопця”. 

Герман здається абсолютно спокійним. Навіть не знаю: йому дійсно байдуже, чи він так добре вдає?

– Міланочко, вода чудова! – вигукує Маркус і махає мені, щоб до нього приєдналася. 

Повертаюсь до шезлонгів і знімаю з себе сукню. Мій білий купальник не такий сексуальний, як у Дари, але для мене він також занадто відкритий. Не люблю демонструвати своє тіло і почуваюсь голою.

Коли розвертаюсь, щоб йти у воду, помічаю на собі прямий погляд Германа. Дивно, що він не Дару зараз розглядає, а мене. 

– У тебе гарна фігура, – усміхається Настя. – Герман очей з тебе не зводить.

– Дякую, – зніяковіло відповідаю і прямую до води, оминаючи Германа. 

Вода надзвичайно приємна тут і тепла. Заходжу практично по груди й відчуваю неймовірне задоволення. Ну хоча б щось хороше у цьому всьому є.

– Здається, Герман не очікував, що таку красу побачить, – заявляє Маркус. – Він так на тебе дивився!

– Хочеш сказати, що я виглядаю краще за Дару? – одразу ж шукаю поглядом цю дівчину і помічаю поряд з Германом. Ну, хто б сумнівався! 

– Однозначно! – впевнено відповідає. – Ти дуже гарна, Міланочко. А Герман боїться зізнатися собі у тому, що ти йому подобаєшся. Он як хвилювався за тебе на яхті!

Мабуть, Маркус має рацію, але я все ж таки не до кінця йому вірю. Якщо я подобаюсь Герману, тоді чому така дивна реакція? Він то притягує до себе, то відштовхує…

Навіть зараз він плаває разом з Дарою і слухає її базікання, а до мене навіть не наближається. 

Поплававши трохи, повертаюсь на берег до Насті. Лягаю на шезлонг під палючим сонцем і мрію про гарну засмагу.

– Мілано, тобі треба кремом намаститись, а то згориш, – Настя передає мені тюбик з кремом, і я починаю втирати його в шкіру. Роблю це повільно, нікуди не поспішаючи. Та коли залишається намазати тільки спину, розумію, що мені необхідна допомога. 

– Давай я! – несподівано поруч з'являється Герман і забирає тюбик у мене з рук. – Лягай!

Мені нічого не залишається, як виконати його наказ, і я лягаю грудьми донизу. Завмираю, як вкопана, коли гарячі долоні Германа торкаються моєї спини. Він повільно водить ними по моїй шкірі, а я… подумки називаю себе ідіоткою. 

Це ж просто крем, і нічого більше! Герман допомагає, щоб в інших не виникало запитань. Але як мені все це витерпіти, коли від дотиків чоловіка шкіра сиротами вкривається і він це помічає? 

– Замерзла? – шепоче мені на вухо, а я кусаю уста, щоб не бовкнути чогось зайвого. 

– Та ні, – кажу. – Ти ще довго там?

– Тобі не подобається? – і знову знущання. – Я тільки розпочав.

Розумію, що Герман навмисне мене дратує, тому вирішую не піддаватись. Заплющую очі й ледь не муркочу, коли він відтягує лямки верху купальника, щоб і там змастити кремом. 

– Готово! Тепер не згориш, – Герман дає мені спокій і можливість повернутися на спину. – Можу ще спереду намастити, якщо хочеш.

– Не треба! – випалюю. – Я вже це зробила.

– Германе, пішли плавати! – кричить Дара, і він одразу йде туди. Витріщаюсь на його тіло – і знову стає ніяково. Я взагалі не вмію зберігати самоконтроль. Де моя гордість взагалі?

– Ти не ревнуєш Германа до Дари? – несподівано питає Настя. – Вона буквально поїдає його очима.

– Та ні, – брешу і не червонію. – Я довіряю Герману. 

– Це так круто, – усміхається Настя. – У мене таке відчуття, що у вас ідеальні стосунки. Герману пощастило з тобою. 

А мені так не здається. Краще б ми взагалі не знали одне одного…