Розділ 12

Їдемо доволі довго. Мені починає здаватися, що ми ніколи не дістанемося до маєтку Альберта. Спочатку переліт, тепер це. Хочу в душ і спати! І байдуже, що проспала практично весь переліт!

– Германе, я не знав, що ти вирішив взятися за розум. Ти та серйозні стосунки – це щось нереальне, – заявляє Маркус з переднього пасажирського сидіння.

– Як бачиш, реальне, – цідить Волошин. І чому мені здається, що ці двоє не ладнають між собою? 

– Міланочко, навіщо тобі цей надутий лось? Може, краще зі мною замутиш? – питає Маркус, а я від його прямоти пирскаю в кулак. Надутим лосем Германа ще ніхто не називав, навіть я.

– Гей! Пригальмуй, а то на весіллі батька без зубів залишишся! – гиркає Герман. Я ще жодного разу не бачила його таким злим.

– Ого! Яка пристрасть! Ти реально його зачепила, Міланочко! – регоче Маркус, а я розумію, що він просто любить діставати свого… родича.  

На щастя, ми вчасно прибуваємо до маєтку Альберта і ці двоє не вбивають один одного. Герман виходить першим і подає мені руку, яку я одразу ж приймаю. 

Роззявивши рота, витріщаюся на величезний білосніжний особняк, чи як він там називається, і складається враження, що тут живе якийсь мафіозі. Це ж скільки грошей треба мати, щоб таку махіну купити?! 

– Подобається? – шепоче мені на вухо Герман. 

– Я шокована, – хмикаю. 

Та ще більший шок чекає на мене попереду, адже з будинку виходить “молода” пара, і я заледве стримую істеричний сміх. Можу сказати, що наречена практично мого віку. Довгонога білявка з розкішним бюстом, а от Альберт… Коли я думала, що Аскольд дивний, то сильно помилялася. Брат переплюнув його разів так у сто. 

В Альберта довге сиве волосся, зібране у косу, модна борідка і пірсинг у брові. Одягнений він у білу майку, яка не приховує безлічі різноманітних татуювань, та світлі джинси з дірками. Таке відчуття, що цей чоловік дуже сильно не хоче старіти й застряг десь у своїй юності. 

Аскольд міцно обіймає брата і цілує в обидві щоки. Те ж саме робить і з його нареченою. Далі всі родичі почергово, і в самому кінці черга доходить до нас з Германом. 

– Германе, що це за красуня з тобою? Невже наречена? – дивується Альберт і тягне до мене свою руку. Вкладаю свою долоню у його, і він так галантно її цілує, що я навіть бентежусь. 

 – Мене Мілана звати. Я дійсно дівчина Германа, – кажу. 

– Нарешті цей хлопець взявся за розум, – заявляє Альберт. – Міланочко, Аскольд розповів мені про те, що ти готуєш неймовірну каву. Пригостиш мене пізніше?

– Та без проблем, – усміхаюсь. Здається, на одного кавомана в цьому домі стало більше. 

Познайомившись, ми всі заходимо у будинок, а прислуга несе наші речі на другий поверх. Чесно кажучи, дуже хочу пити, але, коли бачу накритий стіл, розумію, що від їжі також не відмовлюсь. 

Не вагаючись, наповнюю свою тарілку, тільки-но сідаємо за стіл. І байдуже, як це виглядає збоку. Я дико голодна!

– Ти така мила зараз, – нахиляється до мого вуха Герман. – Дивись не подавись.

– За себе переживай! – фиркаю з повним ротом. 

– Міланочко, у тебе чудовий апетит, – заявляє наречена Альберта – Кіра. – Ти часом не вагітна? 

Їжа потрапляє не туди після такої заяви, і я починаю кашляти. Здається, не лише я – мама Германа також. 

– Попий! – Герман подає мені склянку з водою і так підступно усміхається, що у мене немає сумнівів – зараз щось бовкне! – Ні, Мілана не вагітна, але ми працюємо над цим. Правда, кохана?

Його рука опускається на моє плече, а мені так кортить засунути цю руку йому в зад. Хоча ні, краще відірвати язика! 

Усі витріщаються на нас, а я червонію до кінчиків вух. І все через Волошина!

– Ви такі милі! – усміхається Кіра. – Видно, що закохані. Іскри так і літають!

Це точно! Головне, щоб не було короткого замикання, а то всі згоримо! 

– Міланочко, ти приготуєш мені каву? Дуже цікаво, чи не перехвалив тебе мій брат, – заявляє Альберт, а я радію, що нарешті зможу перевести подих наодинці з собою. 

– Ображаєш, Альберте! – хмуриться Аскольд. – Мілано, не підведи!

– Як скажете! – усміхаюсь і прямую на пошуки кухні. Добре, що є можливість перепочити від усіх цих людей, а то таке відчуття, що у вулик потрапила. 

Одна з покоївок проводить мене на кухню, яка розміром більша за всю мою кав'ярню. Тут так багато техніки, що очі розбігаються, але кавоварку бачу одразу. Трохи погано те, що працівники мене не розуміють, а я не знаю іспанської. На щастя, на допомогу приходить Маркус. 

Він розповідає, де що стоїть, і першим куштує каву мого приготування.

– Це божественно, Міланочко! – випалює на одному подиху після кількох ковтків. – Тепер я розумію, про що говорив дядько Аскольд. 

– Дякую, – усміхаюсь. – Ти добряче мені допоміг. 

– Чесно кажучи, хотів побачити реакцію Германа, коли пішов за тобою, – стишує голос чоловік. – Дивно, що він досі не прийшов, щоб захистити тебе від мене. 

– І то правда, – хмикаю. 

Встигаю лише поставити чашку на тацю, коли на порозі з'являється сам Волошин. Невдоволено витріщається на Маркуса, а тоді на мене.