Розділ 10

Хвилин десять спопеляю поглядом телефон і ніяк не можу наважитися набрати Германа. Це ж доведеться визнати свою поразку перед ним! А я так цього не хочу!

Якби там не було, вибору у мене немає. Тому стискаю зуби та тисну кнопку виклику. Слухаю довгі гудки й все ще сподіваюся, що Герман провалився крізь землю. 

– Я заінтригований! – заявляє у слухавці, а я важко видихаю. Не провалився, на жаль. – Сталося щось?

– Сьогодні до мене у кав'ярню приходив твій дідусь, – випалюю. 

– І чого я не здивований, – хмикає. – Чого хотів?

– Тиснув на жалість, – бурчу. – Змусив мене погодитися на подорож в Іспанію. 

– Ти погодилася? – не приховує свого здивування Герман. – Отже, наша гра продовжується?

– Виходить, що так! – фиркаю. – Тільки не радій дуже сильно! Тільки-но повернемося, ти скажеш дідусеві, що між нами все скінчено! 

– Без проблем! – Герман дуже швидко погоджується, а я зовсім йому не вірю. – Ось бачиш, кохана. А я говорив, що це ще не кінець.

– Може, ти не будеш мене діставати? – гиркаю. – Я не в захваті від усього цього! У мене, взагалі-то, свої плани є! 

– Які плани? Хлопця у тебе немає, кав'ярня не пропаде за кілька днів, – перераховує Герман. – І взагалі, чого ти така зла? Хіба тобі кожного дня пропонують в Іспанію полетіти? 

Ну ось, таке відчуття, що Герман і Юля змовилися. З одного боку, я можу погодитися з ним. Можливо, це буде хороша подорож. Але з іншого… Мені доведеться цілодобово вдавати дівчину Волошина. Ось це мене і напружує. 

– Коли літак? Мені підготуватись треба, – повністю ігнорую його запитання. 

– Купити купальники? – знущається Герман. – Бери відкриті. Моя дівчина має бути найгарнішою на пляжі. 

– Пішов ти! – не можу втриматись від заяви. – Одягну паранджу! 

Закінчую виклик першою і встигаю тільки віддихатись, як на телефон приходить повідомлення від мого особистого кошмару.

“Літак о восьмій ранку. О сьомій тебе заберу. P.S. Не забудь купальники:)”

Перечитую повідомлення, і так кортить відправити Герману щось у відповідь. Щось не дуже культурне, зате таке, що повністю відповідає моєму настрою. 

На щастя, виходить стриматись. Не варто нам ворогувати. Все-таки на людях доведеться грати закохану парочку. А як це зробити, якщо єдине моє бажання – вбити власного хлопця?! Поки не знаю. 

До вечора працюю у кав'ярні. Доводиться дати розпорядження дівчатам на ті дні, коли мене не буде. Саме їм доведеться робити замовлення і розраховуватись за продукцію. 

Додому повертаюсь втомленою й одразу ж бреду в душ. Розумію, що завтра буде не легше, адже на мене чекає шопінг. Мабуть, я якась неправильна, але цього діла не люблю. Зате Юля завжди в захваті від нових покупок і точно підбере для мене щось гідне. 

Наступного ранку відкриваю кав'ярню і до обіду працюю там. Коли ж з'являється Юля, разом їдемо в торговий центр. Спочатку купуємо кілька купальників. Як на мене, занадто відкритих, але Юля заявляє, що у мене гарне тіло і його гріх приховувати. 

Далі йдемо на пошуки сукні для весільної церемонії. Тут стикаємось з першими проблемами, адже те, що подобається мені, категорично не подобається Юлі. В результаті знову обираємо її фаворитку, а я думаю над тим, чи не виглядатиму надто вульгарно на весіллі незнайомих мені людей.  

– Не розумію, чого ти хвилюєшся, – заявляє Юля, коли йдемо з пакетами холом торгового центру. – Ти ж маєш зробити все, щоб родина Германа тебе не прийняла. Хіба не таким був першочерговий план? 

– Я вже й сама не знаю, який у нас тепер план, – бурчу. 

– Ну нічого. По ходу розберешся, – хмикає подруга. 

– Мілано! – чую жіночий голос позаду і різко зупиняюсь. Розвертаюсь і бачу Настю – двоюрідну сестру Германа, і Влада – його брата. Уявлення не маю, що ці двоє тут роблять, але ця зустріч для мене дуже неочікувана. 

Таке відчуття, що сім'я Волошиних мене переслідує.

– О, привіт! – натягую на обличчя усмішку. – Яка несподівана зустріч. 

– І не говори! Я взагалі ледве тебе впізнала без макіяжу і голих ніг, – сміється Настя. 

Ну, звісно, сьогодні я точно не схожа на ту дівчину, яка приходила до них на вечерю. Добре, що хоча б нафарбувалась перед виходом з дому. Не сильно, але все ж. 

– Я люблю змінювати образи, – кажу. 

– Цей тобі підходить значно краще, – заявляє Влад. Мені не подобається те, як він прискіпливо мене розглядає. І взагалі, цей чоловік бісить мене не менше самого Германа. 

– А ми з Владом шукали подарунок на весілля дядька Альберта, – продовжує Настя. – До речі, ти реально погодилась летіти з нами, чи дідусь пожартував? 

– Погодилась, – кажу. 

– Класно! – радіє Настя. 

– Буде нагода познайомитися з тобою ближче, – додає Влад. – А то у мене таке відчуття, що ти приховуєш від нас ще багато всіляких талантів. 

Хух, як же він мене бісить! Здається, не лише Герман буде мене діставати усі ці дні. Його братик не кращий. Не розумію тільки, чого він до мене причепився.