Розділ 2

– Навіщо ти прийшов? – питаю холодно. Замикаю двері на ключ, тому що не збираюсь пускати Єгора всередину. 

Ми разом практично два роки. Єгор як ніхто знає, що кав'ярня – це моє життя. Він підтримував мене і допомагав, коли я тільки відкривала її, а тепер забрав у мене мрію. Жорстоко і підступно. 

– Як навіщо? Я скучив, маленька, – хлопець тягнеться, щоб мене поцілувати, але я роблю крок трохи далі від нього. Єгор роздратовано куйовдить своє світле волосся, яке завжди стирчить в різні боки, і примружує блакитні очі. – Та що відбувається? І чого ти так одягнена?

Ну нарешті Єгор починає щось розуміти! Він злиться, але не має на це жодного права.

– Я сьогодні в банку була. Не здогадуєшся, чому? – питаю стримано і бачу, як змінюється обличчя хлопця. Все він розуміє і, мабуть, намагається швидесенько вигадати чергову дурню. 

– Уявлення не маю, – знизує плечима. – Якісь проблеми по кредиту?

– Ну як тобі сказати, – ціджу. – Ти кілька місяців не вносив кошти, щоб погасити кредит! Я довіряла тобі, а ти так мене підставив! 

– Та що ти верзеш?! – кричить Єгор і кидає квіти на підлогу, просто до моїх ніг. – У банку щось наплутали, а ти мене звинувачуєш! Ти за кого мене маєш, га?

– Нічого в банку не наплутали, – емоції вщухають, і я розумію, що немає нам про що говорити. Єгор – мерзотник, і цим усе сказано. А я довіряла йому і кохала. Як шкода, що очевидних речей не бачила. – Ти нічого не оплачував! Де мої гроші? Що ти зробив з такою великою сумою?

– Програв я їх! – випалює, а у мене серце на мить зупиняється. – Я хотів розбагатіти! Кілька разів робив великі ставки, але нічого не вийшло. 

– Але ж це не твої гроші! Як ти міг так зі мною вчинити? Тепер доведеться кав'ярню продати! 

– І що? Продавай! Ти й так у кредитах через неї! – кричить, а я просто не витримую цього. Даю йому такого ляпаса, що у самої рука починає боліти. 

Єгор завмирає, ніби вкопаний. Він точно не очікував, що я піду на таке. Ну що ж, тепер ми квити. 

– Я дуже сподіваюсь, що ти заберешся звідси й більше ніколи не з'явишся у моєму житті! – ціджу розлючено. – Хоча б заради того, що між нами було.

Хочу оминути його і піти вниз, але несподівано Єгор хапає мене за руку. 

– Куди ти зібралася у такому вигляді? – невдоволено питає.

– А тобі-то що? Кредит оплачувати буду я, а не ти! – руку забираю і швидко біжу сходами вниз.

Всередині все перевертається після цієї зустрічі. Треба заспокоїтись, адже попереду важлива розмова. Розраховувати на Єгора не варто, і довіряти йому також. Зараз я ще більше переконуюсь у тому, що треба хапатись за цю можливість заробити грошей. 

Ну зіграю я наречену якогось мажора, і що з того? Доведу до сказу всю його родину та отримаю чималу суму. Ідеальний варіант! Так і зроблю! 

Не буду більше сумніватися. У мене немає іншого виходу. Якщо хочу врятувати кав'ярню – підпишусь під цю дивну справу. 

Таксі вже чекає на мене біля під'їзду, тому швиденько застрибую всередину і називаю адресу ресторану. Помічаю зацікавлені погляди таксиста через дзеркало заднього виду і розумію, що з кількістю косметики я вгадала. Ефект є!

Біля ресторану кілька шалено дорогих автомобілів. Коли наближаюсь до входу, починаю сумніватись, чи пустять мене всередину. Охоронець на вході не приховує свого здивування, коли бачить мене, й одразу ж перекриває дорогу.

– Дівчино, ви, мабуть, закладом помилилися! – заявляє. 

– Та ні, я за адресою прийшла, – кажу. – Мене звати Мілана Дунаєва. Запитайте в офіціантів. Вони мають знати про мій прихід. 

Бачу, що охоронець зовсім мені не вірить, але з офіціанткою таки зв'язується через телефон. Коли називає моє ім'я, ми обоє чекаємо деякий час, поки на іншому кінці дадуть добро на те, щоб я зайшла. 

– За мною йдіть, – невдоволено заявляє охоронець, коли йому таки відповідають, що я маю право зайти. 

Хмикаю і, стукаючи підборами по плитці, прямую за ним довгим коридором. Ми не заходимо в основний зал, де вечеряють люди. Ну, звісно, мій “наречений” не хоче, щоб нас бачили разом. 

– Сюди проходьте, – охоронець навіть двері мені відчиняє і чекає, поки переступлю поріг. 

Коли роблю це, бачу лише один стіл по центру зали та чоловіка, який сидить за ним. Його обличчя мені не видно, тому що він спиною відвернувся. Офіціант йде, а я тільки рота відкриваю, щоб привітатись, та мій “наречений” робить це першим. 

– Ненавиджу непунктуальність, – цідить і зі стуком ставить на стіл келих з вином. – Це ти так у роль вжилася, чи по життю така повільна? 

Ого! А він вміє розгнівати в першу секунду знайомства! І це при тому, що ми ще навіть познайомитися не встигли!

Тепер зрозуміло, чому цей мажор одружуватись не хоче! Тут все до банального просто. Самозакоханий егоїст! І з ним мені доведеться грати у кохання…

Мені дуже цікаво побачити, як же ж виглядає цей чоловік. Мені вже не подобається його зарозумілість, але, можливо, щось зміниться, коли я побачу його обличчя. 

Повільно обходжу стіл і зупиняюсь навпроти нього. Взагалі-то, це я хотіла детальніше його розглянути, а вийшло чомусь навпаки. Колючий погляд сіро-зелених очей пройшовся моїм тілом з голови до ніг, і… нічого в ньому не змінилося. Так і не зрозумієш, сподобався йому мій прикид чи ні.