Розділ 1

– Що означає “заборгованість по кредиту”? Я усе вчасно сплачувала! – кричу так, що мало голос не зриваю. Зараз мені байдуже, що навколо багато людей і всі на мене витріщаються. – Ніхто не попереджав мене, що суми не надходили до банку!

– Давайте я ще раз усе перевірю, – працівник банку нервово розв'язує краватку і, мабуть, подумки молиться, щоб я під землю провалилась.

А що мені робити? Як реагувати на те, що відбувається?

Сьогодні зранку мені зателефонували з банку і сказали, що заборгованість по кредиту дуже велика, ще й відсотки наросли. Але я впевнена, що все було сплачено вчасно! Цим займався Єгор, а він не міг… так мене підставити… 

– Пробачте, але все правильно. П'ять місяців немає жодних оплат по кредиту. Саме тому сума така велика, – чоловік співчутливо на мене витріщається, а я власним вухам повірити не можу. І що тепер? Де мені взяти такі гроші? Продавати кав'ярню? 

– Можна мені один дзвінок зробити? Я швидко, – дістаю з сумки телефон і набираю номер Єгора. Руки тремтять, але я все ще вірю у те, що зараз він розсміється у слухавку і скаже, що справно все оплачував. 

Перший гудок, другий, третій… 

Єгор не відповідає, і розуміння того, що він мене таки підставив, накриває зверху, наче снігова лавина. 

– Скільки у мене часу, щоб погасити кредит? – питаю у чоловіка навпроти. 

– Три дні. Не більше, – відповідає. – Якщо ви не внесете повну суму, нам доведеться конфіскувати ваше майно. 

– Я зрозуміла. Дякую, – стримано відповідаю і нестійкою ходою залишаю будівлю банку. 

Бачу попереду лавку і сідаю на неї. Це просто божевілля якесь! Мій світ розвалюється, і я нічого не можу змінити… 

Розумію, що зараз просто розревусь, і встаю з лавки. Плакати точно не час. Треба щось робити. Якщо кав'ярню конфіскують, я залишусь на вулиці без засобів для існування. 

Повертаюсь на роботу, тому що саме там моє місце сили. Я впевнена, що вихід є. Треба тільки зібратися і подумати. А допоможе мені у цьому моя подруга!

Пишу повідомлення Юлі, щоб приїхала до мене. Дуже сподіваюсь, що зараз вона в місті й ми таки зустрінемось.

– Як у нас справи? – питаю у дівчинки Олі, яка стоїть за прилавком і викладає свіжу випічку на вітрину. 

У кав'ярні яблуку ніде впасти. Тут практично завжди так. Мою каву люблять усі й зранку тут зазвичай черга. Навіть думати не хочу, що кав'ярню доведеться продати. Глибоко вдихаю, щоб ніхто не помітив моїх сліз. 

– Усе чудово! – широко усміхається Оля. – Працюємо!

– Зроби мені дві фірмові кави та в кабінет принеси, – кажу і прямую в коридор. 

Звісно, невеличка комірчина, в якій я облаштувала своє робоче місце, мало нагадує кабінет, але мені тут подобається. Сідаю за стіл і закриваю обличчя руками. 

Мені страшно – і це факт. Єгор – мій хлопець, і я досі сподіваюсь, що все це – якась помилка. Ми планували одружитися через кілька місяців. Він навіть обручку мені купив… тільки не подарував. Чекає на мій день народження. І що тепер? Як бути тепер?

– Твоя кава! – Оля заходить у кімнату і ставить на стіл дві чашки. Помічаю у неї за спиною Юлю, і трохи спокійніше стає. Подруга усміхається і, коли Оля йде, заходить всередину і зачиняє двері. 

– Мені не подобається твій вираз обличчя, – серйозно заявляє. – Усе настільки погано?

– Жахливо просто, – кажу. – У мене заборгованість по кредиту. Наросли відсотки, тому сума просто космічна. Якщо я не погашу його протягом трьох днів, доведеться віддати кав'ярню. 

– Чекай-чекай! – зупиняє мене Юля. – Звідки взялась заборгованість? Ти ж сплачувала справно всі суми. Від місяця до місяця. 

– Єгор сплачував. Не я… – шепочу.

– Отже, Єгор… – цідить Юля. – Я так і знала, що цей мудак тебе підставить рано чи пізно! А ти йому ще й таку важливу справу довірила. І де ж він? Як усе пояснив?

– Слухавку не піднімає, – схлипую. – Юль, що мені робити? 

– Так! Тільки без сліз! – вигукує подруга. – Ми щось вигадаємо! Сума велика?

– Так, – кажу. – Якби Єгор платив так, як треба, цього місяця я б закрила кредит, розумієш? 

– Єгор – мудак, – випалює подруга. – Нехай тільки заявиться сюди! Я сама йому голову відірву! Так, Міло, я дещо вигадала! Чекай тут! Повернусь через кілька хвилин! 

Не встигаю нічого запитати, а Юля вже кудись зникає. Її ентузіазм передається і мені. Я на все готова, лиш би дістати потрібну суму. У межах розумного, звісно. 

Юлі немає хвилин п'ять. За цей час встигаю знову себе накрутити. Мабуть, вона так довго, тому що все погано. Завтра доведеться виставити кав'ярню на продаж. 

– Я повернулась! – Юля вривається у мій кабінет шалено щасливою. Хіба це не привід сподіватися, що це не кінець? – У мене хороші новини! Є можливість заробити багато грошенят. Тільки… не знаю, чи ти погодишся на таке… 

– На яке? – питаю схвильовано. – Треба когось вбити?

– Сплюнь! – фиркає Юля. – Треба… Не знаю, як правильно сказати. Треба стати поганою дівчинкою на один вечір.