Розділ 6.

З випискою Насті ми з Олексієм майже не бачились. Подруга замкнулась в собі і спілкувалася виключно з братом і лікарями. Вони зі Стасом навіть психолога їй підібрали, аби швидше повернути до нормального життя.  

Я приїжджала до них всього декілька разів, але бажання зі мною розмовляти Настя не виявила. Їй було дуже складно прийняти той жах, який стався. Льоша у всьому  винив себе. Не вберіг. Мені було важко бачити його таким.. 

Він віддалився від мене. Став мовчазним і замкненим, майже нічого не розповідав і не ділився своїми думками. Він не відштовхував, але і не тримав. Здавався холодним і байдужим, що саме по собі викликало думки, що нашим стосункам прийшов кінець. Мені було боляче усвідомлювати цей факт, але несподівано все змінилося. 

Льоша приїхав ввечері, хоча я зовсім не очікувала його побачити. Волосся було  недбало зібране в пучок і на мені висіла довга чорна футболка, яка слугувала мені нічною сорочкою. Льоша залишив її мені і сказав, що вона буде нагадувати про нього.

Коли я побачила на порозі його усміхнене обличчя то мало стрибати не почала від щастя. Він приїхав. Не забув. Стояв переді мною, тримаючи в руках букет з білих троянд і пускав іскри своїми карими очима. Його щетина добряче відросла, але це зовсім не завадило мені повиснути в нього на шиї і розцілувати терпкі губи. В цей момент я зрозуміла, як сильно скучила за ним, за його обіймами, за рідним ароматом. 

- Катю, так діло не піде, - промовив хриплим голосом, перериваючи наш поцілунок. 

Я відсторонилася, захлопнула двері, які до цього ніхто не закрив і знову потягнулася до його шиї.

- А так? - запитально поглянула в його темні очі.

- Катю, ти скоро від вітру хилитися почнеш. Ти взагалі їла щось поки мене не було? - його вимогливий тон одразу повернув мене на землю. 

Так, я схудла. Дуже. Я і до того не відрізнялася особливою повнотою, а після тривалої розлуки і незрозумілих стосунків з Олексієм в мене зовсім пропав апетит. Не могла дивитися на їжу. Така вже я є. 

- Я їла, - почала бурмотіти ледь чутно. - Просто, це все через нерви. До того ж, я так сумувала… Нічого не могла зробити з собою.

- Так, ходімо, - промовив підштовхуючи мене на кухню. - Подивимось, чим ти вечеряла, - надто серйозно сказав Олексій ступаючи по сірому кахлі. Здається, тепер мені точно капець. 

- Я не…

- Все ясно, - перебив мене відкриваючи порожній холодильник. - Ну як так можна, Катю? - від його вимогливого тону  в очах потемніло і я похитнулась опершись на стільницю. Троянди впали і розсипались по підлозі.

Перед очима замиготіли кольорові цятки, у вухах задзвенів пронизливий гул. Здавалося, що я втрачаю свідомість.

- Боже , Катю! - Олексій швидко підхопив мене на руки і поніс у вітальню. Поклавши мене на диван і підклавши під голову подушку він метнувся на кухню і приніс склянку води.

- На. Випий, - простягнув склянку і опустився поруч просвердлюючи мене своїми очицями. Він помітно хвилювався. - Що це було? - прозвучало слідом.

- Не знаю, голова запаморочилась. Вже краще, - спробувала його запевнити.

- Ти біла, як стіна. Мені це не подобається. Я викликаю швидку, - заявив Олексій дістаючи телефон.

- Не треба, - вхопила його за руку перешкоджаючи зробити задумане. Вона була тепла і приємна на дотик. Не хотілося псувати цей вечір швидкою. - Зі мною все добре. Так іноді буває, коли багато роботи в офісі і немає часу на обід. Справді. Це від голоду, - запевнила його дивлячись в його карі очі. 

Льоша зітхнув хитаючи головою. 

- Тоді хоч вечерю нам замовлю.

Я хотіла заперечити, але не стала. Нехай буде вечеря, аби він був поруч.

Льоша залишився. Виявилось, що Настю Стас забрав до себе і пообіцяв піклуватися про неї самостійно.  Я досі не могла повірити, як йому вдалося її вмовити на переїзд, адже чоловіки для неї стали забороненою темою.

Олексій сказав, що це так званий експеримент і її психолог схвалила таку ідею Стаса. Залишилося лише чекати і надіятися на краще. 

Олексій чекати не хотів, тому що Василя досі не знайшли, і він вирішив зайнятися пошуками самостійно. Мені його ідея зовсім не подобалася, але мої переконання на нього не діяли.

Здавалося життя поверталося в колишнє русло. Ми з Льошею знову були разом і мені вдалося повернути декілька втрачених кілограмів. Я ще ніколи ні від кого не відчувала стільки турботи, як від цього чоловіка. Здавалося, мені його послав сам Бог.

Навіть мама змирилася з моїм вибором і більше не згадувала про Назара і його ідеальність.  Я про нього не думала, лише полегшено видихнула коли він зник.  Після того, як Льоша заборонив мені з ним зустрічатися, ми більше не бачилися. На щастя, Назар теж не дзвонив і не шукав зустрічі. Все йшло до кращого, але в один момент моє щастя зруйнувалося вщент.

Вечір видався тривожним і я довго не могла заснути чекаючи Льошу з роботи. Останні декілька днів він повертався пізно вночі і нічого мені не пояснював, що додавало зайвого хвилювання. Вчора Олексій зовсім не ночував вдома, що підштовхувало мене до жахливих думок.

Того вечора я дзвонила йому безліч разів, проте телефон був поза зоною доступу. В голову лізли найгірші думки і заснути без нього я не могла.

Додому він прийшов пізно вночі. Одяг був наскрізь мокрий, наче він довгий час простояв під сильною зливою. Схоже, що все було саме так.

Олексій мовчки попрямував на кухню, навіть не зважаючи на моє хвилювання і на те, що я чекала пояснень.

- Де ти був? Твій телефон вимкнений. Я хвилювалася, - почала я спостерігаючи, як Олексій мовчки заливав в себе горілку просто з горла. 

В мене на очах застиг шок! Раніше він ніколи не дозволяв собі подібного, а сьогодні мої уявлення про ідеального чоловіка з тріском розбилися об кахель, як бісова пляшка горілки! Здавалося, чоловік зовсім злетів з котушок. 

- Льошо, що відбувається? - з жахом запитала я спостерігаючи, як чоловік переступає через уламки, різко вривається в кімнату і починає згрібати свої речі в дорожню сумку.