Розділ 5.

Тиждень минав доволі спокійно проте продуктивно. Олексій чудово вписався в моє  розмірене життя і присутність цього чоловіка змінювала його  лише до кращого. Він кардинально відрізнявся від моїх колишніх хлопців і це було його фішкою. Він був іншим.

Назар телефонував у неділю і пропонував зустрітися, але коли я сказала, що буду не одна, в нього несподівано виникли термінові справи і ми домовилися зустрітися іншим разом. Льоші його дзвінок і дивна поведінка не сподобалась, але він спробував приховати свою неприязнь до Назара. Не вийшло.

В понеділок ми роз’їхалися по роботах і домовились зустрітися пізніше, в парку проте не судилося. Після роботи зателефонував Назар повідомляючи, що вже під’їжджає під офіс і наша зустріч неминуча. Я погодилась. Вирішила набрати Олексія, але він не відповів на жодний з дзвінків, а їх було дуже багато. Я почала хвилюватися, але це не допомогло і він не передзвонював, чим змушував мене тривожитися ще більше.

Білий Ніссан зупинився просто біля входу в офіс і з салону визирнула руса чуприна Назара, а за нею і він. Хлопець був одягнений в дорогий синій костюм,  а на грудях красувалася сіра краватка. Виглядав він стильно і невимушено. Йому личив такий образ і схоже Назар теж почувався в такому вбранні, наче в своїй стихії.

- Привіт, Катю! – вигукнув хлопець салютуючи рукою, на якій виблискував дорогий чорний годинник. – Ти чудово виглядаєш. Наче справжня кінозірка, - почав засипати мене компліментами, але настрою від його слів не додалося.

- Привіт, Назаре, - привіталася у відповідь наближаючись до його автівки. – Я не можу додзвонитися до Льоші, мабуть щось трапилось. Думаю, що сьогодні не найкращий день для зустрічі. Вибач, - стало не зручно перед хлопцем, але хвилювання брало верх і бажання кудись іти зовсім не було.

Після моїх слів Назар помітно напружився. Моя відповідь йому не сподобалась, а згадка про Олексія викликала криву посмішку, яку він вперто намагався приховати.

- Кать, він же дорослий чоловік. Напевно має якісь важливіші справи. Не треба так зациклюватися на ньому. Ти ж його майже не знаєш, - він обійшов авто і відкрив двері запрошуючи сісти в салон. Його слова мені не подобались, і ставлення до Олексія теж.

- Хоч ми і знайомі не так давно, я йому довіряю майже, як собі. Якщо ти вирішив зустрітися для того, щоб доводити мені, який він поганий, то краще завершити нашу зустріч, - виговорилась і завмерла поглянувши в його зелені очі, в яких спалахнули відблиски тривоги.

- Ні-ні, Кать. Я не збираюся розмовляти про твого хлопця. Вибач, якщо сказав щось не те. Ми ж з тобою не бачилися стільки часу, думаю в нас знайдеться багато інших тем. Поїхали? –  вичікувально поглянув, хитро посміхнувся і я все ж таки погодилась.

Це буде перша і остання зустріч. Спілкування з ним мене напружує.

Звісно, що поїхали ми не у звичайну кав’ярню, а в найпрестижніший ресторан міста - «Гранд». Якщо таким чином Назар вирішив справити на мене враження, то в нього це вийшло. Тільки не на його користь.

Я ніколи не любила таких дорогих і пафосних закладів на кшталт цього, тому почувалася  доволі некомфортно і скуто. Думки раз за разом поверталися до Олексія, який досі не передзвонив. В нього щось сталося, а я, замість того, щоб бити тривогу, в ресторан приперлася! Якесь божевілля!

- Ти вже визначилась з замовленням? – Назар і досі поводився розкуто і впевнено, чого не можна було сказати про мене.

-  Так, я буду американо з молоком, - промовила дивлячись в його зелені очі, які спалахнули незрозумілим вогнем.

- А ти з гумором. Тепер давай серйозно, - Назар знову почав зацікавлено гортати меню. – Ти коли-не-будь куштувала мідії?

Схоже, він не зрозумів.

- Ми домовлялися про каву і я буду пити каву, - твердо промовила я стоячи на своєму.

- Я зрозумів. Ти не в настрої, тому замовлю на свій смак. Тобі сподобається, - самовпевнено видав Назар викликаючи офіціанта.

Він починав мене дратувати і я заприсягнулася, що більше ніколи з ним не зустрінусь. Мені і так цей вечір задоволення не приносив, а поведінка друга дитинства лише підкидала дров у полум’я, яке розгоралося не на жарт.

Спокійно, Катю. Лише один вечір і вистачить.

- Надовго в нашому місті? Чим столиця не підійшла? – вирішила нарешті запитати хоч щось, аби підтримати нашу напружену бесіду.

- Можливо, назавжди, а може, повернуся в столицю. Тут в мене, так би мовити відрядження і деякі незавершені справи. Чим швидше я їх закінчу, тим швидше повернуся до столиці. Все просто.

Швидше б це сталося. А від Олексія і досі жодної звістки.

- Я відлучуся ненадовго, - беру сумочку і швидко підіймаюся з-за столу.

У вбиральні я знову телефоную Льоші і  після кількох довгих гудків, які тривали цілу вічність, він нарешті бере слухавку.

- Так, Катю, - голос глухий і розгублений.

- Льош, ти де? Що трапилось? Я хвилювалася, - руки тремтіли від поганого передчуття, яке лише наростало. Довга пауза на тому кінці змусила мене не дихати.

- Настя в лікарні. Якщо хочеш приїжджай в третю обласну.

- Я буду, - не роздумуючи  відповіла і відключилася.