Розділ 3. Катя

Катя

Ніч видалась божевільною і, коли вранці я не почула сигналу будильника думала, що і на цій роботі надовго не затримаюсь. Чоловік вже прокинувся і, судячи по звуках, які доносилися з кухні, готував сніданок?

О, Боже! Чоловік! Майже незнайомий чоловік, до якого я тулилася всю ніч ще не пішов. Добре це чи погано, я поки не вирішила, тому одягнувши свою футболку, яка акуратно висіла на стільці я показалася на кухні.

Він був одягнений і смажив яєчню не помічаючи моє перелякане обличчя. Вночі мені було не так страшно, як вранці і чоловік, наче, менших був розмірів. Хіба не так?

- Доброго ранку, - повернувся до мене видаючи слова привітання, поки я розглядала його зі спини. А там було, на що подивитися і зависнути за розгляданням міцної статури. Широкі плечі, міцні м’язисті руки, які так ніжно пригортали мене до себе.

- Доброго ранку, - швидко кинула у відповідь намагаючись прийти до тями. Чорт! Я ж на роботу запізнююсь! Згадала і різко вискочила з кухні переміщаючись назад у кімнату. Сукню темно-синю одягнула, волосся розчесала і навіть встигла підмалювати вії.

Коли знову з’явилась на кухні, то на тарілці мене чекала свіжоприготовлена яєчня і акуратно  нарізаний і викладений на тарілці червоний солодкий перець з огірком. Олексій вже жував свої кулінарні шедеври, а я розгубилась, бо зовсім такого не очікувала від нього.

- Ти снідаєш вранці? – поглянув зосереджено і знову перевів погляд в тарілку.

- Ну, іноді, але… Я дуже запізнююсь на роботу, - промемляла невпевнено, бо дуже вже кортіло спробувати того сніданку.

Антон таким мене не радував, тому я була не навчена до частувань. Він зазвичай обмежувався бутербродами, а я кавою і то не завжди.

- Я тебе відвезу. Поїж, - спокійно промовив Олексій киваючи на стілець, який відставив для мене.

Відмовлятися не стала. Взяла до рук виделку і розпробувавши запропоновану їжу проковтнула все дуже швидко. Було смачно,  а ще я справді дуже поспішала.

- Дякую, це було смачно і … несподівано, - промовила піднімаючись з-за столу.

Олексій теж закінчив з сніданком і відставив брудні тарілки у раковину.

Спостерігати за його діями було так незвично, але відірватись неможливо.

- Такою стравою я можу тішити тебе щодня. І не лише такою, якщо захочеш, - він підійшов до мене впритул заправляючи пасмо світлого волосся за вухо, а потім несподівано опустив одну руку на потилицю, а іншу на талію і впевнено впився в мої губи даруючи легкий, чуттєвий поцілунок, від якого перед очима замиготіли темні цятки. Енергетика цього чоловіка вражала своєю потужністю. Я ледве встояла на ногах опираючись руками на його груди. – Ходімо. Я відвезу тебе, - хрипло промовив він не відриваючи своїх карих очей.

Навіть в автомобілі я відчувала, як стукотить моє переполохане серце, але сповільнити його ритм не могла. Слів бракувало, тому я старалася зосередитись на дорозі, але не виходило.  Чоловік  час від часу поглядав на мене кермуючи авто, а я дивилася на нього майже невідривно.

Ми провели ніч, а на ранок вся сміливість випарувалась, залишаючи по собі присмак ніяковості і бентеження. Що він подумав про мене? Що я легковажна? Мабуть. А він? Брат, моєї подруги… Він неймовірний, але заговорити до нього першою я не наважувалась. Слабачка…

- Той тип, вчорашній, він – твій хлопець? – врешті Олексій виявився сміливішим. Пішов в атаку першим.

- Ні. Мій колишній, - запевнила я відчуваючи, як серце знову набирає  прискорених обертів мало не вистрибуючи з грудей. – А в тебе, є дівчина? – моя сміливість вражала мене саму.

- Ні. Але ти мені дуже сподобалась і я зовсім не проти, якби ти нею стала, -  він на мить відірвав свої карі очі від дороги і поглянув на мене демонструючи всю серйозність щойно сказаного.

Я завмерла і згодом зморозила чергову дурість:

- Але ж ми ледве знайомі?

- Але це ж не завадило нам провести чудову ніч? –  цими словами він мене зробив.

Ми посміхнулися майже одночасно і я помітила, що авто якраз під’їжджає під офіс.

- Зупинися тут, - зиркнула налякано, бо їхати на стоянку зовсім не хотілося. Не вистачало, щоб Настя їх помітила разом.

- Ти боїшся моєї сестри? – запитально підвів густі брови натискаючи на гальма.

- Не те, щоб боюся, просто якось….-  і тут я замнулася…кляті слова покинули мою голову у найбільш непідходящий момент змушуючи ніяково опустити очі.

Олексій вийшов з авто дістаючи з заднього сидіння чорний пакет, призначений для його сестри. Я покинула авто одразу після нього, наче вже й не поспішала нікуди, хоча я таки запізнювалась. Він обійшов свою хонду наблизившись до мене впритул і нахиляючись торкнувся мого чола своїм не розриваючи зорового контакту.

- Ну то що, ти готова познайомитися ближче? – прохрипів прямо в губи чекаючи на мою відповідь.

- Так, - ледь чутно відповіла я, вкотре відчуваючи його терпкі губи на своїх.

Після короткого поцілунку я неохоче відсторонилася намагаючись прийти до тями, скинути чари цього майже незнайомого чоловіка.