Розділ 1. Катя

Квітень 2018 р. 

Катя

На новій орендованій квартирі моє отруєне колишніми стосунками життя почало набувати нових барв. Я вирвалась з пекла під назвою "велике кохання" і наважилась зробити рішучий крок до свого світлого майбутнього, але без колишнього, на ім'я Антон. Мабуть, треба було робити ноги одразу,  як тільки почула оте ненависне ім'я, але, як виявилось, я не шукаю легких шляхів, тому утнула чергову дурість і зав'язала з ним стосунки. Якби я тільки знала, що з того вийде! На кілометр не підійшла б до клятого таксі і навіть не задумалась над тим, щоб завести розмову ( ну ви тільки вдумайтесь з ким!) з таксистом! 

Але я підійшла, сіла і поїхала прямо у прірву! А мала б на роботу, на яку дуже запізнювалась! 

Якщо коротко, то з роботи мене невдовзі звільнили, а стосунки з таксистом Антоном перейшли на новий рівень мізкоклюйства, безпричинних докорів і рукоприкладства. Отож, коли дійшла справа до останнього, я зібрала речі ( тому що встигла перебратися до нього, дурепа!) і прудко поскакала до подруги Насті, а від неї на нову квартиру, яку орендувала трохи згодом.

І якщо ви гадаєте, що на цьому мої біди завершились, то глибоко помиляєтесь! Це був лише початок, перед справжнім армагедоном, який приготувала для мене сувора доленька. Антон виявився надто наполегливим і вперто взявся доводити всю силу своїх "почуттів". Спочатку це були набридливі дзвінки, які залишилися без відповіді. А потім, цей покидьок, якимось чином винайшов мою нову адресу і приперся тоді, коли його, м'яко кажучи, не чекали. 

Я тільки чай заварила. Зелений, без цукру. І вмостилася в зручному м'якому кріслі, щоб подивитися якийсь цікавий серіальчик після важкого робочого дня на новій роботі. 

Мій щасливий безтурботний вечір вмить зіпсував наполегливий дзвінок у двері. Я була впевнена, що це приїхав Олексій - брат моєї подруги Насті, яка теж працювала в тій же компанії, що і я. Він повинен був привезти її речі, щоб я завтра передала їх подрузі, бо вона дивним чином залишилася ночувати на роботі. Тож я без роздумів кинулася до дверей навіть не поглянувши у вічко ( наївна дурепа!). А варто було! Бо за дверима мене чекав розлючений Антон, який побачивши моє тендітне тіло, швидко запхав у квартиру, і сам запхався слідом за мною. Я навіть пискнути не встигла, як була пришвартована до холодної стіни передпокою міцними тілом Антона.

- Якого біса на дзвінки не відповідаєш? Я хвилювався! - гарчав  розлючений колишній, в той час, як моє серце летіло у п'яти від страху.

- Так хвилювався, що вирішив розмалювати мою фізіономію новими відтінками? - пирхнула йому у відповідь, нагадуючи про його нещодавній удар по обличчі. 

Я розуміла, що злити його ще більше не варто, але втриматися не могла. Якби в мене було трохи більше сили, сама б не роздумуючи вмазала йому поміж очі. Але мої рухи були обмежені. Все, що я могла, це лише ухилятися від його огидного подиху мені в обличчя.

- Сама винна! Нема чого задом вертіти перед чужими мужиками!

Як же він мене дратував! Господи, як можна було бути такою сліпою, щоб не розгледіти справжньої суті цього божевільного чудовиська!

- Що ти верзеш? Я повинна була знайти нову роботу! Чи ти думав тобі буду кланятися в ноги? - виплюнула з отрутою, за що отримала чергового ляпаса по щоці.

- Ах ти ж стерво, невдячна! - різко визвірився Антон приставляючи свою руку до моєї горлянки. 

В ту мить я вже встигла пошкодувати про свої необдумані слова, бо така правда розлюченому покидьку зовсім не подобалась. Він міг прямо зараз мене придушити і ніхто б не почув. Ніхто б не дізнався про цього ката в овечій шкурі.

Добре, що доля вирішила зглянутись наді мною посилаючи рятівника у вигляді Олексія, який з'явився так несподівано, що я не одразу зрозуміла, чому Антон опинився у підвішеному стані і до моїх легень знову увірвася кисень. 

Мій рятівник довго не церемонився з кривдником. Приклав так, що той вмився кров'ю і з погрозами в бік Олексія виповз з моєї квартири. Про мене теж не забув, обізвавши наостанок  останньою хвойдою, за що був різко спущений зі сходів.

Я не знала, як реагувати на те, що відбулося щойно. Легкий ступор змінився на відчуття безмежної вдячності і коли моє тіло опинилося в теплих обіймах Льоші я лише притулилася міцніше.  Від нього так віяло справжньою мужністю, що поруч з ним я почувалася повністю захищеною і в цілковитій безпеці. Він гладив рукою моє волосся і ніжно пригортав до себе, тим самим змушуючи моє серце битися ще частіше. 

Його присутність діяла на мене зовсім дивним чином. Наче я знала його все життя і він був найріднішою людиною на планеті. 

Здуріти можна, правда?

- Дякую, тобі, - промовила я трохи відсторонившись від гарячих твердих грудей, до яких можна було тулитися вічно. 

Його карі очі були настільки глибокими, що можна було без роздумів  втонути зробивши всього один крок до безкраїх глибин. Високе чоло і рослинність на обличчі додавали йому якоїсь незбагненної брутальності, яка ще більше приковувала мій погляд до нього. Я не розуміла, що зі мною відбувається. Мені дуже хотілося доторкнутися до нього, провести рукою по обличчі, торкнутися його чорної щетини, поцілувати.

Господи, це ж треба було вродитися такою пальнутою! Щойно мій колишній ледь не вдушив мене однією рукою, а я вже хотіла торкатися іншого. Чужого. Який так несподівано увірвався до моєї квартири, а згодом і до мого серця.