7

Сонячний промінчик легенько мазнув по моєму обличчі, пробуджуючи від сну. Глибоко вдихаю ще холодне ранкове повітря, і глибше закутуюсь в тепле покривало. Відчуваю, як гучно під вухом б’ється серце. Міцна рука делікатно обіймає мене за талію, огортаючи своїм теплом. Так не хочеться виринати зі сну, а сьогодні мені ще цілий день слухати найбільших пліткарок аристократичного світу.

Стоп! Що? Яка ще рука?

Події вчорашньої ночі стрімко вриваються в мою пам’ять і я згадую як обезсилена заснула посеред лісу. Спогади про Ритуал ще стояли перед очима, ніби я ще й досі танцюю з сестрами. Пробую легенько встати, але рука швидко повертає мене на місце. Здавалось, страх паралізував моє серце, що вже за мить зайшлось галопом.

Я повільно відкриваю очі, прагнучи побачити, що все ж таки відбувається навколо. Коли мозок трохи заспокоюється, я можу тверезо оцінити ситуацію. Перше- я все ще на тій самій галявині, де проводила Ритуал, друге – мій недавній маг солодко спить поруч.

Сотні думок встигли пронестись в моїй голові за цей короткий момент, аж раптом маг розплющив очі. Подив із приглушеним виразом справжнього здивування з'явився на обличчі чоловіка. Його очі розширилися, як від несподіванки, коли він побачив мене поруч, та вже за мить я зрозуміла що на відміну від мене, маг все усвідомлює та точно знає ЯК він тут опинився.

Чи то від нервів, чи від того що моє тіло переповнене Силою після вчорашнього обряду, магія несподівано виривається з моїх долонь та сильно б’є в чоловіка. Розумію, що це буде перше в моєму житті вбивство. І так шкода стало, маг був дійсно привабливим чоловіком.

Мить, я лежу на спині а мої руки міцно зафіксовані над головою. Що за!? Він має бути як мінімум мертвий.

Без тіні емоцій, нависаючи наді мною, чоловік просто промовив:

- Спокійно. Я не хочу нашкодити. – його очі дивляться прямо на мене і я відчуваю як тіло дійсно поступово розслабляється під цим натиском.

Маг припідняв одну брову, ніби, безмовно запитуючи, чи я вже не буду кидатися в нього смертоносними закляттями. Моя ненависть до нього збільшувалася з кожною секундою, але я вимушено кивнула головою в знак згоди. Впевнившись, що вбивати нікого я не збираюсь, маг швидко піднявся на ноги, не зводячи очей з мого переляканого обличчя, залишаючи мене лежати на землі з піднятими руками і о Боги! Абсолютно голою!

- Відвернись! – крикнула йому, стрімголов підіймаючись та прикрилась єдиною річчю яка була поблизу – курткою цього хама.

- Добре, тільки не намагайся мене знову вбити, варто тільки попросити. – так, наче з дитиною розмовляє, заспокійливо промовив маг, а на мене ніби вилили відро кипятку!

- Та як ти смієш? Взявся тут невідомо звідки, можливо зачаклував мене, що я нічого не пам’ятаю і я маю бути СПОКІЙНА? – швидко, поки чоловік не дивиться на мене, вдягаюсь в своє білосніжне плаття, яке так безпечно вчора залишила неподалік.

- Ось яка вона, відьмина вдячність? – тільки но встигла вдягнути сукню, як темні очі мага знову дивились на мене невідривно. – Я вкрив її, зігрівав всю ніч, можливо рятуючи одну нерозумну особу від участі бути замершою чи того гірше, розтерзаною вовками, а в мене летять прокльони! – з кожним словом маг підходив до мене все бижче, і останнє слово промовив мені майже у вуста. І погляд.. Його очі ніби приворожили мене до місця, ні відійти, ні порухатись.

- Як ти тут опинився? – мій страх ніби переріс у злість і все ж таки мені вдається опанувати власне тіло і відійти назад, збільшуючи між нами дистанцію.

- Прийшов? – з лукавим прищуром ні то стверджує, ні то запитує чоловік.

-  Прийшов? Дай вгадаю, ногами? - мої слова лунають з гострим настроєм, але маг не виявив жодної ознаки здивування чи агресії. Навпаки, він тільки насміхався, немов хитрий кіт. І щось мені підказує що мишка тут я. То йому подобається грати зі мною наче кіт з мишкою!

- Ну, а ти хочеш, щоб я розповів як з’явився тут і зачаклував тебе своєю магією? – промовив він з насмішкою, проте його очі не сміялися. Вони були серйозними, а можливо, навіть трохи захопленими.

- Як багато ти бачив? – питання, яке мене найбільше хвилювало, ніби саме вирвалось з мене, і по виразу обличчя мага я зрозуміла що він не був готовий почути це просто в лоб.

- Все. – проста відповідь, кинута без вагань, а мої коліна затремтіли і я відчула, як серце знову зірвалось в шалений галоп.

Мабуть мій страх відобразився й на обличчі, адже чоловік в цю ж секунду підняв руки вгору і вже сам відступив від мене на крок.

- Я не прийшов тобі нашкодити, Айрін. Якщо бути чесним, я й сам не до кінця зрозумів, що саме бачив. Коли ти впала, наче мертва я повинен був перевірити чи з тобою все добре, а побачивши, що ти просто спиш, вкрив тебе. – його слова які б мали заспокоїти мене, мали зворотній напрямок. Звідки маг знає моє ім’я? -  Клянусь, і в думках не було тобі зашкодити чи тут засинати, не знаю як це сталось.

Я мовчала, збираючи свої думки. Хоча я не відчувала себе в безпеці поруч з цим незнайомцем, але його слова змусили мене поволі розслабитись.

Чому я повинна тобі вірити? – в моєму голосі прозвучала нотка сумніву. Цей чоловік знає про мене занадто багато, але я майже нічого не знаю про нього. – Хто ти? Звідки ти знаєш як мене звати?

- Ну от ми і дійшли до знайомства. – весело промовив маг, щоб трохи розрядити обстановку. І демони б його побрали, йому це вдалося! І від коли це мене так розслабляє проста приваблива усмішка? – Мене звати Нір. – представився чоловік і в вітальному жесті простягнув руку.

- Ну, моє ім’я ти вже знаєш. – простягнула у відповідь і я свою праву руку. Але замість простого рукопожимання маг рішуче поцілував тильну сторону моєї ладоні. Цей несподіваний жест здався мені таким інтимним, наче ми як мінімум на королівському бенкеті. Від доторку його губ, мене ніби током вдарило, що звісно ж не укрилось від пронизливих очей, на що маг лише легко усміхнувся і знову відійшов на крок. Проклятий рум’янець покрив не тільки моє обличчя, а я й здавалося я сама в цей момент перетворилась на факел.