2

Постояла так ще хвилину, а потім повільно почала осідати на холодну бруківку. О це так сила. Як він так просто може використовувати заборонену магію зовсім без остраху? Може він і є найманець який має прикінчити де Вальє? Те що цей маг може бути охоронцем герцогської задниці я відкинула майже зразу ж. Ну не може такий сильний маг і напевно воїн, а я ще памʼятаю якою сталевою була його хватка, бути простим охоронцем. Ні, тут щось інше, тільки що?

Емілія! Згадала  я, миттєво підіймаючись. От моя найбільша проблема і головна біль. Виглянула за кут, а парочки давно вже і слід простив. Та я була б не я якби так просто здалась.

Думками тягнусь до сили, зачерпую маленьку частинку і відчуваю, як потік води починає вибухати з моєї долоні, створюючи тонкі сині полоси, які рухаються у напрямку, куди зникла подруга. Магія води. Вона завжди давалась мені легше всього.

Вода як нестримний потік життя, який може бути спокійним і лагідним, або ж бурхливим і необережним, так само, як і я. Вона ніжна і стабільна, але водночас може виявитися непередбачуваною і сильною, здатною виривати все на своєму шляху, як і я хочу вирвати ноги одному нечестивцю, який хто-зна куди затягнув мою подругу!

Голосно вистукуючи по бруківці вечірнього міста своїми каблучками, я мчалась до одного з найбільш фешенебельних ресторанів столиці, куди привів мене магічний слід. Сплески світла від ліхтарів, розміщених на будинках, створювали тіні, які танцювали на вуличних плитках. Не зволікаючи ні секунди, я прискорила крок, вбігаючи по сходинках з дорогого мармуру, обминаючи красиві різні двері, які красуються на вході. Проте мій каблучок, злегка перехитруючи мене, зачепився за килим, і в тихій, приглушеній атмосфері цього вишуканого закладу, я з грохотом розпласталась на підлозі, обличчям вниз.

Боги, який позор! Тільки і встигаю подумати я, як чую встривожений окрик Емілії:

- Айрін! – стрімко підбігає подруга до мене.

Піднімаючись з підлоги під опікою допомоги подруги та її герцога, я відчула позорний погляд на собі. Проте, намагаючись зібрати свою гідність, я звернулася до подруги, знімаючи з себе натяк на невдачу.

- Дякую, Емілія,- з гордо піднятою головою спробувала я приховати від неї свої справжні почуття. - Дякую за допомогу. – з натягнутою усмішкою звернулась до чоловіка. Так як офіційно ми ще не були знайомі, а етикет вимагає того, щоб хтось представив нас один одному, ми з герцогом в очікуванні поглянули на Емілію, яка не змусила себе довго чекати.

- Айрін Холлістер, моя подруга, а також власниця найкращого столичного ательє «Кокетка». – не без гордості представила мене Емілія. – Герцог Тімоте де Вальє, мій  наречений. – з щасливим блиском в очах промовила подруга, виставляючи вперед свою руку з масивним старовинним перстнем на безіменному пальці, а я відчула як моя щелепа плавно осідає на підлогу.

- Айрін? -  промовив «наречений» з легким насмішкою, не давши мені відійти від шоку. - Та сама Айрін Холлістер, краща подруга моєї дорогої Емілії? – і обійняв мою Емілію за талію ніби заявляючи на неї свої права.

- Та яка ще твоя Емілія? - майже з обуренням промовила я відверто. Коли сенс моїх слів дійшов до мене, було вже пізно. Герцог теж почув. Та за одним його словом мене виженуть з міста, а того і гірше прикопають десь вночі, і ніхто і слова не скаже.

Я відчула як мою шию і щоки покриває густий рум’янець не то сорому не то страху перед другом самого імператора. За мить пролунав веселий та гучний сміх де Вальє, а Емілія поряд з ним косо зиркнула на мене, явно натякаючи що я перегнула палицю.

- Виявляється, у мене є конкурент на серце моєї Міллі? Не хочу вас розчаровувати, міледі, але її рука вже обіцяна мені. – Щоб якось згладити момент спробував пожартувати герцог.

- Прошу вибачення, Ваша Світлосте, просто це така неочікувана для мене новина, та ще і після такого незручного моменту, що я розгубилась, от і ляпнула дурницю. Часом дівчата під впливом емоцій здатні творити дурниці. – як могла солодко усміхнулась я, спеціально згадуючи мій упадок, а може герцог подумає що сильно вдарилась головою і не захоче вбивати мене.

Подумати тільки, зробив пропозицію моїй Міллі! Ну не може найбільший бабій нашого королівства от так взяти і одружитись. Щось тут не чисто, і я з’ясую що.

- Емілія, - я підходжу ближче і беру її за руку. – Вітаю з заручинами, і вас герцог де Вальє. – стараюсь говорити з усмішкою, хоча всі внутрощі так і кричать проклясти ненавистного герцога. – Чекаю запрошення на весілля.