1

Проходячи між вузькими темними вуличками, я вкотре задаюсь питанням: "Навіщо мені це все?" Тільки боги знають, як я бажала б зараз бути в своєму ательє, відпочивати, попивати смачний чай та шити плаття для чергової пискливої аристократки. Але ні, замість цього я таємно слідкую за подругою вже як годину по цим смердючим захолустям. І все це через Емілію, яка, здається і не здогадується про те, яким ловеласом і плутом являється герцог Тімоте де Вальє.

Ох, і чешуться ж мої руки відірвати йому все хазяйство. Як тільки посмів покласти око на мою єдину подругу?

Тільки подивіться на неї! Моя найкраща подруга, яка вважає, що у герцога є чесні наміри. Навіть найпростіша овечка у стаді не була б настільки безпечна серед вовків, як Емілія серед цих куртизанів і лисиць.

Злість на Герцога, Емілію і на цю дурну ситуацію вцілому пробирає мене аж до кісток. Тож коли я побачу, як він знову наближається до неї з тим підступним усміхом, я не втримаюся і спалю його своєю магією, і плювати що після цього мене як відьму і вбивцю аристократа спалять на вогнищі! Цей герцог – не більше, як гидотний збоченець, і я не дам йому виграти цю гру.

Пара зупинилась біля масивних дверей готелю, який славився на всю столицю борделем для заможних аристократів. Я вб’ю її! Спочатку нашлю на її кавалера прокляття вічного чоловічого недомагання, а потім вб’ю її!

Знову виринаючи з-за кута будівлі, я побачила як герцог щоразу нижче нахиляється до обличчя дівчини, аж тут раптом відчула, як чиїсь руки обіймають мене за талію.

Моя душа закричала від жаху, але тіло застрягло в паралізуючій тривозі. Та незнайомець виявився набагато швидшим від мене. Мої пальці опинилися в пастці його широких долонь, змішавши готові закляття зі страхом і безсиллям.  За лічені секунди мої руки були скручені над головою і приперті до тієї ж стіни з-за якої я виглядала всього хвилину назад, а до рота прилягла рука великана.

- Поводься тихо і ніхто не постраждає, ти зрозуміла мене, крихітко? - після цих слів сказаних низьким гортанним голосом по моїй шкірі ніби пробігся табун переляканих мурашок. Я не боялась ніколи і нічого так сильно як чоловіка який зажимав мене в цей момент. Високий, темноволосий, з виразними скулами та сірими очима, які майже темніли від загадковості. Я б могла щосили швирнути в нього своєю магією і будь що буде, але від незнайомця відчувалась така сила, що моїх сил вистачило щоб просто оглушити його. Ну спробувати треба, я ж не якась дурочка що тільки і чекає поки її зґвалтують та вбʼють в переулку.

Я відчуваю, як сила починає струїтись крізь пальці, а міцно стиснуті очі мабуть стали білими, як це завжди бувало коли я користувалась магією, мій майбутній вбивця промовив, максимально близько притуляючись до мого вуха:

- Ти хто така і чому переслідуєш герцога?

- Так ти охоронець герцога де Вальє? - вигукую я, як тільки він забирає руку з мого рота. Миттєво розслабляюсь і відпускаю магію.

Коли я нарешті розплющую очі,  то бачу що чоловік якось занадто пристально дивиться на мене, ніби вишукуючи щось. Невже помітив магію? Та ні, не може бути, заспокоюю я себе.

— Очі повилазять.

- Що? - з подивом перепитує охоронець герцога.

- Що чув. Будеш так витріщатись, очі повилазять. - спокійно повторюю свої слова. - Так і будеш мене тут притискати, чи поговоримо як цивілізовані люди? - починаю злитись на цю ситуацію.

- А леді показує зубки? - хмикає цей бандюган недороблений і вже за мить повільно відходить від мене на крок. - Одна, в темноті, з чоловіком який в рази сильніший за тебе. Я міг би зробити з тобою стільки приємних мені і неприємних для тебе речей що твоя прекрасна голівка і не в стані придумати. А ти стоїш тут і смієш мене дразнити? - спочатку здивовано промовив, а потім голосно розсміявся цей «жартівник».

- Тільки в головах дикунів можуть виникати такі думки! - все ще з тривогою озирнулась по сторонах в пошуку якогось порятунку.

- Повір мені, в головах пристойних людей виникають і не такі порочні думки. – сказав і підмигнув мені бровою.

- Для пристойної людини в темряві ви відчуваєте себе дуже комфортно. - промовила я з насмішкою, відчуваючи, як наше маленьке протистояння перетворюється на щось більше.

- Ну, здається, ви відмінно підходите для вирішення моїх нічних проблем з очима.- відповів він з легкою насмішкою в голосі, переконливо виражаючи свій інтерес.

- Можливо, якщо ви не так багато говоритимете, я матиму шанс зберегти свої вуха, - відповіла я, відчуваючи величезну напругу між нами.

- А тепер відповідайте, хто ви і для чого напали на мене?

- Я, напав на вас? - з награним здивуванням спитав він. - Хіба не ви вже годину переслідували герцога де Вальє і його супутницю? А може ви вбивця яка тільки і чекає нагоди щоб вбити бідолашного? Або ж дай вгадаю: ревнива коханка яку покинули і вона тепер жадає помсти? - взмахнувши наприкінці своєї тиради руками спитав цей мужлан.

- Не вгадали! Я просто гуляла, а ваші дивні і безпідставні звинувачення викликають у мене тільки ще більше запитань. Ви що переслідуєте мене вже годину? - Впевнено блефувала я, в душі погоджуючись з судженнями незнайомця. Хто зна які вороги є в герцога, чи на що здатні покинуті ним коханки.

- Вперше бачу таку безсоромну жінку. Бреше і не червоніє! - вже зі злістю виплюнув він.

О ні! Скільки часу я вже тут стою? За цією словесною перепалкою зовсім забула і про Емілію і про її горе-коханця.

- Здаюсь, ви були праві, я колишня коханка Тімоте. Цей бездушний покинув мене кілька днів тому, а сьогодні я побачила його з цією дівицею! - всхлипуючи і промовила я, доторкнувшись руками обличчя так, ніби насправді плачу. - Він кохання всього мого життя, я йому подарувала свою невинність, а що зробив він? - театрально почала я заламувати руки ніби в істериці, щоб швидше позбутись  небажаного співрозмовника.

Не пройшло і двох хвилин, як черговий нещасний пав під натиском жіночої істерики. Мужчина відхитнувся від мене як від хворої на водяну чуму і поглянув на мене вже не з захопленням а відразою на своєму ідеальному обличчі.