Не чіпайте некромантку!

– Кажеш, ця краля з того ж села, що й ти? – запитує у мого давнього знайомого його друг.

Вдаючи, ніби я нічого не чую, продовжую прибирати сусідні столики, нехай їхня розмова мене й дуже зацікавила.

– А у неї нейсовірно спокусливі форми… – похабно протяг інший його друг.

– Хаймдел, друже, підкажи, а чи багато хлопців у неї було?

Хлопець, що колись навчався в моїй школі, склавши руки на грудях, невідривно пропалював мою спину поглядом. Невже це його помста за той випадок?

– Наскільки мені відомо, жодного, – після тривалого мовчання врешті-решт відповів їм хлопець, але думки його точно були зараз не тут.

– І як же така красуня із села досі не займана ходить? – здивувався третій друг Хаймдела.

Милі телепні, провінціалки не такі, як ви думаєте, повірте. Краще не робіть того, чого я від вас очікую. Пошкодуйте свої нерви, бо самі потім про це пошкодуєте.

– Слухайте, а давайте повеселимося! – запропонував хтось із тупоголових студентів факультету вартових.

Сподіваюся, що не всі студенти Вітебського Університету Магічних Наук такі, інакше я буду дуже розчарована. Єдина причина, через яку мені довелося залишити рідний дім – чутки про найкращу навчальну програму їхнього університету. Не люблю сидіти ні в кого на шиї, тож відразу після випускного зібрала речі, перебралася в місто і знайшла підробіток на літо. Як розпочнеться семестр – повернуся до своєї основної роботи, а поки що непогано б спробувати щось нове.

– Хільда, ти закінчила? – запитала власниця кафе біля моря.

– А? Так… – відволіклася від розмови веселунів.

Бугаї продовжували щось обговорювати, вираз обличчя у них був все задоволеніший, смішки голосніше, але Хаймдал не звертав на них уваги. Невже це чортила щось задумав?

– Тільки будь обережною і не гуляй у безлюдних місцях, – прошепотіла господиня мені на вухо, поглядаючи на компанію.

– Зі мною все буде добре, – заспокійливо сказала господині і зніяковіло усміхнулася.

Якщо вони зважаться на якийсь дурний вчинок по відношенню до мене, «не гаразд» будуть уже вони… Але не варто відлякувати потенційних жертв, що ще не знають про закон природи: найнебезпечніші хижаки виглядають неймовірно безневинними і беззахисними.

– Тоді йди... Впевнена, що не хочеш попросити Кайта провести тебе додому?

– Ні, дякую. Не хочу його відволікати.

– Ну дивись.

– І з рештою всеодно дякую за пропозицію. Тоді я піду.

– До завтра. Бережи себе.

Мерилін жінка приємна. Їй якраз потрібна була офіціантка, коли я думала, куди влаштуватися. Гуляючи набережною я зустріла цю жінку, що якраз клеїла на вітрину оголошення про пошук робітника.

Швидко переодягнувшись у роздягальні, я вийшла через двері для персоналу, даючи безмозглим вартовим шанс на спокійний вечір, але друзі Хаймдела вирішили інакше.

– Що ж тут за краля ходить і без охорони?

– Не боїшся, що хтось вкраде?

– Як щодо того, щоб прогулятися з нами?

Три хлопці на одну дівчину? Не чесно… було б, якби я не була собою. Так, магія на вартових не діє, але зі мною завжди мій розум і кмітливість. Сили в мене немає, проте під рукою завжди моя некромантія.

– Дякую, але я зайнята.

До речі, Хаймдела з ними нема… Ну що ж, він завжди був хорошим хлопчиком, просто трохи безбаштовим і непередбачуваним… і так, не завжди думав про наслідки.

– Та нумо тобі, не ламайся, крихітко, – один із хлопців схопив мене за лікоть.

– Ой! Невже ви почули?

– В сенсі? – перепитав вартовий, що стояв переді мною.

– Ну, ви ж самі сказали, що в мене щось зламалося. Чи ви не про кістки у моїй сумці?

– Що за нісенітниці вона несе? – перепитав у друга хлопець, що стояв ліворуч.

– Може їй сонце в голову напекло і вона марить?

– Ой, та нам же краще! – сказав, так розумію, головний ініціатор у їх компанії.

Пускаю іскорку магії і направляю її у відро для сміття, в яке ще кілька годин тому викинула відходи у вигляді кісток свинини і тухлої риби. Залізяка затремтіла, привертаючи увагу хлопців на себе.

– Трясця! Що це там?

– Відьма?! – закричав інший вартовий.

– На нас не діє твоя магія! – заволав третій.

До того моменту, як бугаї покинули периметр іменований моїм особистим простором, цебро перекинулося, а з нього пострибали кістки, викинуті недоїдки і тухлі продукти. Могутнє військо далеко не живих істот вирушило на самців з факультету вартових. У тих, своєю чергою, очі стали по п'ять копійок. На момент, коли хлопці усвідомили ситуацію, тікати було вже нікуди.

Отакої… А я й уявити не могла, що колись хлопці будуть падати до моїх ніг штабелями, хай і від страху. Бігати – бігали, але падати – вперше… Гей! А чого це в одного з них штани стали мокрими? Це дещо образливо, бо не така я вже й страшна.

Дідько! Так не цікаво! А де екшен, погоні від мерців, що ожили? Слабенькі вартові з них вийдуть…

– Виходь уже! – даю команду хитрому лису після того, як підперла голову і важко зітхнула від розчарування.

– Ти знала, що я стежу за тобою?

– Так ти не особливо й ховався. Так сильно переймався своїми друзями?

– Друзі? – перепитав Хаймдел, підходячи практично впритул і хапаючи пасмо мого волосся. – Ті, хто намагається принизити мою кохану, не можуть бути моїми друзями.

– Ти ще не викинув це марення з голови?

Так, рівно рік тому цей підступний хлопець загнав мене в пастку – прямісінько перед родичами зробив мені пропозицію. Навіть не запропонував зустрічатися, а одразу покликав заміж. Вся родина ледь від радості не застрибала, щосили вирішила його підтримати, але я все одно була в змозі йому відмовити. Мені довго ще мізки ложкою їли, а він підживлював надії своїми знаками уваги у вигляді листів та подарунків. Він навіть подарував мені телефон, щоб я хоча б на електронні листи відповідала.

Та зараз! Отак би я все це й прийняла! Усі подарунки пішли по руках, а листи летіли до грубки. Але зате якою щасливою була моя мама, отримавши телефон, який я збиралася спочатку викинути... Хоч щось добре він зробив. Можливо, обернись ситуація критичною, він навіть прийшов би на допомогу, але не “вколоти” його неможливо з моїм характером!