Я та мій булер. 9 кіл пекла. Коло 6. Єретики та лжевчителі

Я бігла кудись подалі від них... Навіть не дивилася куди. Коли нарешті зупинилася перевести подих, побачила, що стою біля кладовища. Тут було дуже спекотно... Мабуть тому, що тепер я відбігла доволі далеко від річки.

— Маш, стій... – я почула голос Стаса і обернулася. — Я той, ну не хотів... Перестарався трохи ось... – якось невнятно промямлив він, почухавши потилицю. – Насправді, це тому, що ти... Ну ти мені просто подобаєшся, ось.

— Не розумію, – я подивилася йому прямо в очі. – Хто каже такі слова тій, яка йому подобається?...

— Ем... Ну просто розумієш... – він відвів погляд і знов почухав потилицю. – По-іншому якось важко свої почуття виражати, – вільну руку від засунув до кишені, а потім витягнув з неї маленьку фляжечку. – Але добре що ми зараз тут лише вдвох... – він подивився мені в очі. – Не хочеш трохи розвіятись? А потім підемо до всіх і я прилюдно вибачусь вдруге...

— Я не те щоб вмію пити... – чесно сказала я.

— Але мені треба випити перед тим, як йти до всіх, – він подивився на мене якось прямо благаючи. – Тоді я пообіцяю, що більше ніхто і слова поганого про тебе не скаже. Ні тут, ні в чаті.

— Добре, – я кивнула. – Але зовсім трішки... Я реально не п’ю, Стасе...

***

—...Ти в порядку? – я чула його голос ніби здалека.

Перед очима все розпливалося. А я випила зовсім трішки... Такого не мало статися.

— Зараз я допоможу... – він почав розстібувати мою кофтинку. – Тобі напевно просто спекотно...

Все кружляло навколо. Хрести за деревами, дерева, сонце, що палило ще сильніше ніж вчора... Кружляв і якийсь величезний ворон. Прямо над нами.

Мені здалося що він дивився на мене. Так дивно... Чорний-чорний. Я раптом зрозуміла, що впринципі, більше і не злюся...

Мене всі кинули. Буквально всі. І що тепер робитти я не знала. Руки не слухалися, думки плуталися...

Очі чеплялися за того ворона. І за хрести.

Я прикрила очі...

— Знаєш, тобі просто не треба слухати їх всіх... Це просто ігри, розумієш? Ніхто з нас не хотів зробити тобі погано... Просто жарт зайшов занадто далеко... – шепотів Стас мені на вухо.

Моя мама дуже віруюча людина. — подумала я про себе, майже і не слухаючи Стаса. – Постійно каже про те, що Бог завжди дивиться за нами... Але якщо він дивиться, то як може зовсім не реагувати?

Я подивилася на небо. Блакитне-блакитне. Сонце все ще палить, як справжнє вогнище...

— Просто нікого не слухай і роби те, що хочеться, – прошепотів мені на вухо Стас і поцілував в шию.

А я ніби дивилася на все це згори, ніби і не я там була, ніби і не мене він цілував...

Зараз я вже навіть не знала, чи це тільки шосте коло, чи вже почалося сьоме? Його солодкі слова прилипали до мене гидким павутинням, але мозок був надто заторможений... Він щось підлив в той алкоголь. Точно підлив...

Його рука ковзнула по молнії і через секунду я почула характерний звук фотографування на айфон...