Скринька бажань, глава 4. Я впораюсь.

— Я хочу, щоб вона відпустила! — кричу я, і рука вмить розтискається.

Я по інерції лечу на землю. Але пофіг на рани. Серце б’ється як шалене, я підскакую з землі і біжу геть, притискаючи до себе кляту скриньку... Як тільки забігаю назад на двір — хвіртка за мною сама зачиняється.

Тік так, молодець,

А тепер

виконуєш моє

Десь там ходить мрець

Забери

у нього щось своє...

— Якого біса! Браслет вже в мене, — вигукую я, і раптом розумію, що хоч браслет і зі мною, а телефон... Телефона в кишені більше нема.

Десь там ходить мрець

Забери

у нього щось своє...

Продовжує наспівувати голос, а мені просто хочеться втекти звідси.

Я біжу до калітки, що виходить на вулицю, однак, ніяк не можу добігти, хоч і бачу її прямо перед собою, метрах в десяти.

Серце б’ється як скажене...

На адреналіні забігаю в будинок і починаю шукати стаціонарний телефон.

На диво, він є в тій самій кімнаті, в якій і сиділа бабця при нашій зустрічі в будинку.

Затамувавши подих, підходжу до телефону і знімаю слухавку, однак замість гудків чую лише...

Тік так, молодець,

А тепер

виконуєш моє

Десь там ходить мрець

Забери

у нього щось своє...

Це було друге бажання, і друге бажання голосу... Голос казав, що може виконати три бажання. Значить, зараз я рівно на півшляху.

Просто так я звідси не виберусь, треба загадати всі три бажання і виконати три зустрічних прохання голосу.

Якщо зроблю це — виберусь. Я маю вибратись. Я... Чому ж я не загадав щось краще, аніж кляті дві тисячі з копійками? Це все — не гра... Але я все одно маю виграти. Я маю вибратись хоча б тому, що там, вдома, на мене чекають...

Саме з такими думками виходжу з будинку. Всі люди чогось бояться. Боятися — це нормально, це навіть правильно. Але тільки зазирнувши своєму страхові в очі можна його перемогти, правильно?

Я впораюсь, обов’язково впораюсь, я знаю...