10.2

* * *

Я за вдачею дуже відповідальна. Хоч за що б взялася – роблю сумлінно, дотримуюся всіх правил та інструкцій. Це стосується абсолютно всього – не тільки роботи. Зокрема, звісно, і контрацепції.

У мене з дитинства панічний страх повторити мамину долю. Моя дитина обов’язково має рости в повній сім’ї й бодай у мінімальному достатку. Я не замахуюся на якісь недосяжні висоти, але точно не збираюся народжувати дитину без чоловіка й поза шлюбом.

Тому від самого початку стосунків із Германом я тримала все під контролем, наскільки це було можливо. За місяць я жодного разу не пропустила таблетки. І я б залюбки посміялася з Михайлового припущення, якби не невелика затримка.

Цикл у мене зазвичай відхиляється на плюс-мінус день, максимум два. А цього разу – вже майже тиждень. І це мене напружує… У сумочці три дні лежать куплені тести, але зробити їх поки бракує духу – я вмовляю себе почекати ще трохи, вигадуючи пояснення збитому циклу.

Одному Богові відомо, як я дотягую до кінця дня після жарту колеги. Опинившись удома, не витримую й одразу роблю обидва тести. Наче насмішка з моєї нервової системи, і без того пошарпаної панічними думками, один із них виявляється позитивним, а другий – негативним.

Мене буквально розриває на частини від хвилювання і страху. На щастя, Герман сьогодні вечеряє в батьків. Навряд чи я змогла б спілкуватися з ним так, ніби нічого не сталося.

Я за крок від божевілля!

Біжу в аптеку й купую нові тести, однак фармацевт переконує мене почекати до ранку – інакше вони можуть виявитися неінформативними.

Я приходжу на ґанку жіночої консультації задовго до відкриття і початку прийому. Звісно, за ніч я не склепила очей – передумала тисячу думок і так і не змогла заспокоїтися. А зранку мене добили тести – цього разу всі позитивні.

Лікарка підтверджує мої найгірші підозри. На жаль, жодна контрацепція не дає стовідсоткового захисту, збої трапляються. Але чому ця фатальна випадковість дісталася саме мені?

З роботи відпрошуюся, пославшись на погане самопочуття. Не здатна нічого робити навіть дистанційно. Я взагалі нічого не можу! Усе руйнується.

Те, що я з таким трудом і старанням вибудовувала багато років, летить до біса через безглузду випадковість, і я не можу відвернути крах.

Я не маю ілюзій щодо Германа. Нам добре разом. Але з його боку ще не було ні слів про кохання, ні якихось планів, окрім питання, чи чекатиму я його з рейсу. Наші стосунки надто незрілі, щоб витримати випробування вагітністю і дитиною.

Він же досі не розлучився! Нещодавно знову відмахнувся:

– Усе тіп-топ, мала. Ось-ось.

Але на «ось-ось» часу майже не лишається – він уже готується до посадки, ми чекаємо остаточної дати зміни екіпажу. І це може статися буквально з дня на день.

Відсиджуватися вдома довше я не можу – робота сама себе не зробить. Доводиться виходити в офіс і надолужувати вчорашні справи. Мені неймовірно важко вдавати, що нічого не сталося. З часом колеги й самі все побачать і здогадаються про мій стан. Але поки я хочу зберегти свою новину в таємниці.

Як же це невчасно й непросто…

Я не уявляю, як Герман відреагує на вагітність. Але й відтягувати розмову – ризиковано. Можна було б повідомити йому напередодні від’їзду – просто щоб знав. Так я виторгувала б для нас ще бодай трохи часу, щоби побути разом і вкрасти в долі крихту щастя.

Але, зваживши всі «за» і «проти», усе-таки наважуюся з ним поговорити.

Він забирає мене після роботи, і ми відразу їдемо до його квартири. У ліфті Герман грайливо лащиться. А в мене всередині все ніби скам’яніло в очікуванні вердикту – не можу відгукуватися на його поцілунки

Хай там як, а для себе я залізно вирішила, що дитина має народитися. Моя мамуся колись зберегла мені життя навіть попри жахливі умови, у яких опинилася – у колонії, без підтримки.

Я не маю права вбивати малюка тільки тому, що боюся труднощів. Навіть якщо залишуся сама. Але сподіваюся, до цього не дійде.

Щойно ми опиняємося у квартирі, Герман одразу накидається на мене з поцілунками й починає роздягати. А я зараз не можу, не хочу… Принаймні спершу мені треба зняти камінь із душі, поділитися новиною і побачити його реакцію.

– Германе, зачекай, – зупиняю його, – мені треба тобі дещо сказати… – перехоплюю його руку, яка тягнеться до застібки на моїх джинсах. – Це важливо.

– Важливо? Невже мої документи останньої миті розгорнули? – він намагається недоречно жартувати. – Чи виліт завтра о сьомій ранку?

– Та ну тебе! Я серйозно!

– Окей. Серйозно – так серйозно. Я і сам хотів поговорити.

Спочатку мене навіть охоплює радість. Невже він нарешті оформив розлучення? Ця новина була б зараз дуже доречною.

Герман відходить на кілька кроків і дивиться не на мене, а кудись у бік вікна. Вираз обличчя з грайливого стає напруженим. Мені це заздалегідь не подобається.

– Алла вагітна, тож розлучення скасовується.

Мені потрібен час, щоб усвідомити й прийняти ці кілька слів. На мене насувається цунамі – і я розумію, що втекти від нього неможливо. Усе, що я ретельно репетирувала, плутається в голові.