7

Ранок був приємним. Виявилося, що прокидатися поряд з прекрасною жінкою, не що інакше як блаженство.

Діма прокинувся першим і просто спостерігав, як Поліна повільно дихала. Її волосся сплуталося після шаленої ночі, обличчя без косметики було ще гарнішим. 

Чоловік залишив на її щоці поцілунок і дівчина одразу ж заворушилася, повільно розплющила очі. Помітивши щасливого Діму, усмішка осяяла її обличчя. Поліна підсунулася до нього ближче, увіткнулася обличчям в груди й обійняла однією рукою, викликаючи хвилю тепла й ніжності, що пронеслася всім тілом.

— Поїхали в Добро-Дар*, — озвучив думку, що крутилася в голові весь ранок.

Поїздка в рідне селище здавалася йому хорошою ідеєю. Він навіть готовий був залишити офіс на свого заступника.

— Не дуже хочу в те задуп'я, — сонно пробурмотіла Поліна.

— Будь ласка…

Дівчина невдоволено засопіла, закрутилася біля нього, вмощуючись зручніше.

— Гаразд, але тоді я ночуватиму у твоїх батьків.

— Згода.

Так навіть було краще. Розлучатися з Поліною йому не хотілося навіть на кілька хвилин. 

Вони ще трохи полежали, пообіймалися, даруюючи одне одному ніжні цілунки, а потім після сніданку та прогулянки з Мурчиком, Поля швиденько зібрала речі, зателефонувала знайомій, яка погодилася виручити її з собакою, і вони вийшли з дому.

 Дмитро вів авто розслаблено, почувався замріяним, вперше за довгий час будував плани на майбутнє, вписуючи в них Поліну, й  отримував від цього звдоволення. 

Спершу заїхали до торгового центру, набрали для рідних купу подарунків, потім – до Діми додому за речами. Поки він пакував невелику дорожню сумку, Поліна зацікавлено розглядала його квартиру.

— Ти тут нечасто буваєш, — поставила свій вердикт. 

— Можливо, зовсім скоро все зміниться, — загадково відповів їй, не відриваючись від справи. 

Дорога була довгою, але вони дісталися рідного селища засвітла. Батьки Діми раділи, але дуже дивувалися, що він приїхав не сам. Та ще й з ким! Зі своєю прекрасною однокласницею! Частували обох смачними стравами, розповідали історії з дитинства та юності, сміялися та навіть грали в якісь кумедні ігри. Діма бачив, що Поля почувається дуже зручно поряд з його батьками. І це його радувало.

Наступного дня він таки вмовив дівчину відвідати її сім'ю. Вдвох. І так справді було легше, хоча й відчувалася напруга під час візиту. 

А повертаючись додому, вони таки зіштовхнулися з Дариною та її сім'єю. Цієї зустрічі Діма одночасно хотів і боявся. Адже не знав, як подруга дитинства відреагує. Міцніше стиснув руку Поліни, ніби молячи про допомогу.

— Привіт! — Дарина привіталася першою. — Обійми мене чи що?

Він невпевнено глянув на свою чаклунку й та йому усміхнулася, даючи знати, що анітрохи не ревнує. 

Стиснув Дарину в обіймах, згадуючи стільки щасливих митей дитинства, просячи вибачення за свою нерозумну юну дурість.

— Ну все, годі, годі, — втрутився чоловік Дарини, той самий історик, від якого всі дівчата в школі божеволіли. — А то я вже ревную.

За спиною пролунав втішний сміх Поліни.

— Знайомся, Роман Олександрович, наш син, — невисокий хлопчик років семи простягнув свою руку для привітання.

— Дмитро, теж Олександрович, а це Поліна. Миколаївна.

— Приємно познайомитися, — чемно відповів хлопець.

Потеревенивши трохи, Діма запросив усіх до батьків. Там і продовжили спілкування, вдруге згадуючи дитинство та шкільні роки. Тільки тепер Дарина розповідала своє бачення певних історій, смішачи усю компанію до сліз.

— А як ви знайшли одне одного? — спитала подруга дитинства, коли всі нарешті заспокоїлися.

— О, це довга історія! — Поліна взяла на себе цю відповідальну місію. — Все почалося з того, що кілька днів тому я допомогла одній старенькій донести сумки до квартири. Вона була такою ввічливою, доброю. Сказала, що я обов'язково знайду своє щастя. Я навіть здивувалася, адже в мене вже був наречений… І навіть здавалося, що я щаслива. Але потім все пішло шкереберть. Виявилося, що він мені зраджував. Я хотіла написати йому, аби навіть не смів більше приходити до мене, але помилилася номером… Вийшло, що написала я Дімі… 

Поліна кинула на нього погляд, повний закоханості, а потім опустила його із сум'яттям. 

Дімка заплющив очі, захитав головою, адже був впевнений, що і сам зустрічав ту милу стареньку.

*Добро-Дар – вигадане смт, знаходиться в Полтавській обл.

_________

Щиро вдячна, що приділили час оповіданню! Головний герой цієї історії уже був на сторінках іншої моєї книги. Щоправда, ще у шкільні роки) Здогадаєтеся, про яку книгу йдеться?) Пишіть назву в коментарях!)) 

Також запрошую вас до своєї новинки "Поневолена".

Гарної вам зими, тепла, світла, затишку та мирного неба над головою!