10. (Не) сестра

Артур

Весь тиждень в Ужгороді я зустрічався зі свідками у справі, але думками залишався у Львові з Лесею. Почувався параноїком, який боїться знову втратити сестру, тому попросив Юру наглядати за нею, попередивши, щоб не пхав до неї рук. На це почув ображене:

— Слухай, вона твоя сестра, але ж доросла дівчина! Що було б поганого, якби я запросив її на побачення?

Нічого в тому поганого не було, але мене бісило навіть саме припущення такого повороту подій. Тим паче, навряд чи Юра запалав до неї почуттями, швидше просто бажав закрутити несерйозну інтрижку. Я теж чоловік, тож здатен розрізнити, закоханий інший чоловік чи ні.

От Лютий справді здавався небайдужим до Лесі. Згадуючи, як він злився, коли я попросив її у нього, і як говорив зі мною по телефону тепер, я лише більше у цьому переконувався. Не маю сумнівів, що він планує виграти суд, а тоді забрати її в мене.

Не вийде, хай навіть не сподівається.

Навіть у ліжку з якоюсь дівчиною, яку підчепив у барі, я не міг припинити думати про Лесю. Вона не відповіла ввечері на мій дзвінок, тож коли перетелефонувала зранку, отримала прочухана.

— Я ж просто забула телефон у вітальні. Чого кричати? — обурювалась. — Ти що, думав, мене інопланетяни викрали з замкненої на п'ять замків квартири?

— Поговоримо вдома.

Я не мав настрою пояснювати їй очевидні речі. Якщо Лютий захоче, навіть десять замків не стануть на заваді.

Або ж я параноїк, помішаний на ній.

Коли повернувся, Леся не поспішала зустрічати мене біля порогу. Мабуть, ще ображалась. Пила чай, спершись на стільницю на кухні, і дивилась спідлоба.

Стомлений після довгої дороги за кермом, я хотів лише одного — відпочинку. Однак побачив її таку і виявив, що більше бажаю порозумітись.

Я залишив валізу і портфель у вітальні, підійшов до неї. Ми мовчки дивились одне на одного, аж коли вона раптом сказала:

— Я скучила.

— Я теж.

— Не сварись на мене більше, будь ласка.

— Якщо не братимеш слухавки, коли телефоную, ще й як сваритимусь.

Леся закотила очі під лоба, але більше не сперечалась.

— Хочеш кави з малюнком на пінці?

— Хочу.

Я сходив у душ, а тоді повернувся у вітальню. Ввімкнув телевізор без звуку і, напівлежачи на дивані, чекав, доки Леся зготує каву. Вона чаклувала над горнятком, бурмочучи собі щось під ніс, а я вслухався і відпочивав, заспокоювався.

— Ось твоя кава.

Горнятко опинилось на журнальному столику переді мною, а Леся сіла поруч. Нетерпляче засовалась на місці, і я нарешті взяв свою каву. От тільки малюнок на пінці мене... здивував. М'яко кажучи.

— Це що... член?

Вона стенула плечима і з максимально відстороненим виглядом відповіла:

— Вибач, сердечко не вийшло.

Я дивився на каву з обрисами чоловічих статевих органів, зроблених молочною пінкою. Не втримався, засміявся, а тоді зробив ковток і поставив горнятко на столик.

— Ніколи ще не пив кави з членом... Це ти так тонко мені показуєш "фак" через те, що насварився на тебе?

— Ти вмієш робити правильні висновки.

— Ти дивовижна.

— Що?

Леся округлила очі, питально глянула на мене, і я притягнув її до себе, якимось інерційним жестом вклав на своє плече і так само інерційно поцілував у волосся на маківці. Мене веселили такі її витівки. Ні, не просто веселили. Я захоплювався її винахідливістю, умінням показати характер.

Кілька хвилин вона лежала на моєму плечі тихенько, як мишка. Нарешті розслабилась і спитала:

— Про що фільм?

Фільм?

А й справді, на німому екрані йшов якийсь фільм. Хлопець зі знайомою голлівудською пикою, але імені якого я б не пригадав, сидів за кермом і щось активно розповідав дівчині на сидінні поруч, весь час дивився на її губи.

— Гадки не маю, про що. Але він її зараз поцілує.

Мені здалось, що Леся знову напружилась, затамувала подих. А герой і справді потягнувся до губ героїні, яка повагалась, та відповіла на поцілунок.

Напевно, варто було б перемкнути канал, але пульт лежав далеко. І мені не хотілось рухатись, навіть трішки.

І ще було дещо.

Це "дещо" я вже здогадувався, як пояснити, але ще не міг бути повністю впевненим.

Леся на моєму плечі, сцена поцілунків на екрані... Усе здавалось занадто правильним, природнім, наче я не з сестрою так сиджу, а зі своєю дівчиною.

Мені подобалось це відчуття і водночас напружувало. Не пригадую, щоб я коли-небудь ось так просто дивився фільм, обіймаючи Ніку чи іншу дівчину. Але як би там не було, я хотів розслабитись, нічого не аналізуючи. Іноді обманюватись — приємно.

— Може, перемкнеш?

Хлопець на екрані перейшов до активніших дій. Камера сфокусувалась на його долонях — однією він зминав груди дівчини, іншою розстібав ґудзики на її сорочці. Схоже, сцена поцілунками не обмежиться.

Леся трішки відхилила голову, промовисто здійняла брови. Її очі були надто близько до моїх. І губи теж. Я не міг не подивитись на її губи.

— Просто вимкну зараз, — відповів я у тон їй, тихо. — Ходімо спати. Завтра вечірка у заміському відпочинковому комплексі, про яку я попереджав. Поїдеш зі мною?

— Ти ж не збирався поки що розповідати усім про сестру, хіба ні?

— Там будуть лише перевірені люди, своє коло. Можна не боятись, що інформація дійде аж до Лютого.

— Ясно. Тоді гаразд, поїду.

Вона підвелась, і мені різко стало порожньо. Надто, аж надто приємно було її обіймати.

***

Вечірка, на яку ми збиралися з Лесею, мала відбуватись за містом, у невеликому, але дуже дорогому відпочинковому комплексі.

Леся не пішла одягатись, доки не випитала у мене всього.

— З якої нагоди вечірка? Скільки людей буде? Хто буде?

Я не знав подробиць, тому лише в загальних рисах відповів, що знайомий прокурор влаштував свято одразу з двох нагод — сорокарічного ювілею і отримання високої посади в обласній прокуратурі. Як він мені пояснив, вечірка буде невеликою, для своїх, але я не сумнівався, що набереться кількадесят осіб.