4. (Не) погрози

Артур

Настрою мені не змогли зіпсувати ні втома після безсонної ночі, ні ранкові затори, ні повідомлення Ніки про те, що вона приїжджає на вихідних.

Моя сестра вдома, і це головне. Все решта — мішура, з якою впораюся. Хай навіть марудна і проблемна мішура.

Настрій зіпсувало інше.

— Тебе в кабінеті чекає капітан Мостовий, — мене зустріла новиною моя помічниця, а по суті, секретарка Ярина.

Цієї розмови слід було чекати. Я знав, що у нього будуть запитання після умовного терміну Лютому. Але треба ж, приперся з Києва слідом за мною?

Я глибоко вдихнув, щоб сховати невдоволення, і поклав руку на дверну ручку. Через плече кинув Ярині:

— Не пригадую, щоб дозволяв тикати на мене.

Здається, вона пробурмотіла: "Вибачте", але я не вслухався, зайшов у кабінет.

— А ти непогано влаштувався!

Капітан вальяжно розпластався у моєму кріслі і крутив у пальцях мою ручку Parker.

— Що ж усі такі невиховані сьогодні... — я зачинив за собою двері. — По-перше, з вами ми теж не переходили на ти. По-друге, це моє крісло. Гостьове — ось.

Я стояв біля дверей, очікуючи, доки Мостовий пересяде. Він не квапився. Подивився спідлоба, пригладив своє темне, ще без сивих прожилок, волосся і сказав, підводячись:

— Вже й не думав тебе застати сьогодні на роботі...

— Ви за мною їздите по п'ятах?

Капітан не виглядав пом'ятим і сонним, навряд чи потратив ніч на дорогу. Однак швидко ж довідався все і опинився у мене.

Він гмикнув, влаштовуючись у гостьовому кріслі.

— Зайнятись мені нічим, тільки їздити за тобою!.. Був у справах у Львові, коли сорока на хвості принесла, що ти нас кинув.

— Порадьте вашій сороці не робити висновків раніше часу.

Я поклав портфель на стіл і сів нарешті на своє місце.

— Хочеш сказати, вона бреше?.. Кажу ж, ти непогано влаштувався. Сам допоміг нам знайти докази для висунення обвинувачення Лютому, а потім сам же захищав його у суді. Гарний спосіб організувати собі заробіток.

— Якби не я, ви шукали б докази ще п'ять років. Лютий не заплатив мені стільки, скільки я вклав у те, щоб знайти ці докази.

— То чому він не сів? Чому ти виграв суд?

— Я обіцяв, що сяде, отже сяде. Прокурори подадуть апеляцію, я програю.

Мостовий примружився. Цокав язиком, доки виплюнув з сарказмом:

— Чули б тебе зараз твої клієнти...

— Це погроза?

— Та ні. Роздуми вголос... Вся справа у тій дівчині, яку ти забрав? Зачепила кралечка, так?

Я якраз вмикав комп'ютер. Пальці завмерли на комп'ютерній мишці. Дідько.

— Отже ви за мною слідкуєте.

— Ми завжди наглядаємо за людьми, які обіцяли нам допомогу, але не виконують... Ти ж знаєш, що дівчину взагалі-то ми могли б теж запросити у суд як свідка. Або співучасницю. Кажуть, вона допомагала Лютому у різних дрібних дорученнях.

Мені коштувало великих зусиль залишатися незворушним.

— Я вже сказав — з апеляційним судом вийде все як слід. Якщо не передумаю. Захочете дістатись до дівчини — можу передумати. Лютий не сяде. Тоді ваш полковник і ви не пропіаритесь на тому, що завдяки вашим зусиллям притягнули до відповідальності головного київського наркодилера. А якщо зверху дізнаються, що докази навіть не ви самі роздобули, ох як незручно вийде... На цю справу напевне ж виділили багато грошей, ресурсів...

Капітан змінився в лиці, слід всякої посмішки зник з його губ. Треба ж, стільки років людина працює в поліції, а контролювати свої емоції не навчилась.

Я усміхнувся найбільш добродушною усмішкою, яку зміг змайструвати, і він виплюнув рештки жовчі:

— Я запам'ятаю твої погрози. Чекаю результату.

— Не погрози, а роздуми вголос. Виходитимете, попросіть, будь ласка, зайти мою помічницю.

Мостовий розвернувся до дверей. Пішов по-англійськи. Мені не сказав більше і слова, але я почув, як грубо за дверима бовкнув Ярині, щоб заходила. Вона щось пискнула у відповідь, але не кинулась одразу в кабінет. Мабуть, поправляла волосся або підмальовувала губи.

— Ти перевірила договори, які я давав? — спитав, щойно вона зайшла.

— Так, ось.

Ярина показала мені результати своєї роботи. Я намагався зосередитись на тому, що слухав, але з голови не йшла розмова з Мостовим.

Чому не подумав раніше?.. Слід було виставити умови і одразу попередити про Лесю. Якщо її спробують вплутати у справу Лютого, я не зможу засадити цього покидька. Доведеться знову виграти суд. У моїх руках достатньо засобів, щоб це зробити.

Я купив докази проти Лютого у людей, які мають все, передав їх поліції, а тоді завдяки допомозі спільних знайомих став його адвокатом. Усе задля того, щоб визволити сестру. Залишився останній штрих — програти апеляцію, яку подасть прокуратура. За кілька років за ґратами Лютий забуде про Лесю, матиме інші турботи.

Це був довгий і складний шлях, але я його пройшов. А поліція, як завжди, хоче все зіпсувати. Сподіваюся, капітан зрозумів попередження і дасть мені спокійно завершити почату справу.

— Будуть якісь нові завдання на сьогодні? — спиталась Ярина, поправляючи пасмо волосся, що впало на лице.

— Ні, можеш іти.

Я махнув рукою і дивився, як вона неквапом йде до дверей. Точно, забув сказати.

— І не одягай більше таких коротких спідниць. Я тебе більше не трахатиму.

Вона різко повернулась. Світлі, великі не нафарбовані очі округлились, а щоки почервоніли. Ярина — хороша дівчина. Старанна, щира, не штучна лялька, на відміну від моєї Ніки. Але планів у мене щодо неї немає.

— Разок зняли напругу — і годі. Ти ж розумієш? — ще раз уточнив я.

Вона прикусила губу і кивнула. Навіть трохи шкода її стало. Закохана дурненька дівчинка. Хоч і розумна.

— А щодо завдань... Напевно, таки буде одне, — я взяв у портфелі гаманець і витягнув банківську картку. — Візьми. Треба купити каблучку. Таку, з якою освідчуються. Найдорожчу і найпафоснішу, яку знайдеш. Шістнадцятий з половиною розмір пальця.