Розділ 4. Нова сторінка

Лея розправляє плечі й глибоко вдихає повітря кінця жовтня — терпке, із ароматом смоли та вологого ґрунту. Вулиці Ретина покриває золотий килим, місто завмирає напередодні зими, а кожний новий крок здається початком іншого життя

Сьогодні Лея вперше виїжджає з групою як помічниця гіда після двох тижнів стажування. Вказівки старшого співробітника про історичну спадщину міста крутилися в голові, поки вона перевіряла список туристів і розподіляла місця в автобусі.

Група збирається біля автобуса — міські гості, забезпечені, розпещені, галасливі. Вони сміються, фотографуються, інколи дехто зверхньо дивляться на провідників. Старший гід керує, а Лея поруч — поки що помічниця, яка вбирає кожне слово, кожен рух, кожну історію цього краю.

Серед туристів виділяється він — Даніель де Вілен. Спираючись спиною об автобус, він розглядає навколо, крутить у руках старий компас — сімейну реліквію, пов’язану з таємницями й викликами. У його бурштинових очах — розум, стримана зверхність і легка зацікавленість. Раптом погляд Даніеля ловить Лею: її зелені очі, сонцем освітлені, з ямочками на щоках і легка розгубленість роблять її неповторною. Їхні погляди перетинаються лише на секунду, але цього достатньо, щоб у повітрі запалилась невидима іскра.

Та в цей момент лунає знайомий сміх — поруч стоїть його зведена сестра, Вікторія де Вілен. Вона знає, як влучно вдарити там, де болить, і вміє нагадати про старі рани. Вказуючи рукою на Лею, Вікторія голосно каже:

— Дивіться, яка вискочка! Та сама, що розлила на мою сукню каву й нахабно перечила гостю!

Лея завмирає, помітивши Вікторію: рудоволоса, з бездоганно укладеним волоссям до лопаток, вона оглядає кожну деталь — від взуття до виразу обличчя дівчини. Знайомі гострі очі та холодна усмішка — нагадування про минуле.

Друзі сміються, хтось перешіптується, а Вікторія, підживлена увагою, звертається до брата:

— Давай посперечаємося? Чи зможеш ти розтопити серце цієї провінційної вискочки? Чи змусиш її впасти до твоїх ніг? Хоч я й сумніваюсь…

Даніель завмирає, адже з Вікторією вони завжди сперечалися і боролися за звання кращого — але це парі нове, і ставки надто високі.

Він стиснув у руках компас — символ виклику — і кинув виклик у відповідь:

— Якщо я зумію закохати її в себе, ти залишаєш батьківський дім — починаєш життя сама, без усіх твоїх привілеїв. Якщо ні — я йду з бізнесу.

Вікторія звузила очі, злегка посміхнулася:

— Домовились. Це найсерйозніше парі в нашому житті. Переможець забирає все.

Вона не дивилася на Лею, але в її голосі та погляді було зрозуміло: це не просто гра.
 

Автобус котився звивистою дорогою між лісами, розцвічений сонячними відблисками крізь крони дерев. У салоні розташувалися міські туристи — забезпечені, звичні до розкоші й комфорту, — сьогодні вони вирішили покинути місто задля нових вражень та пригоди. Хтось розглядав цей виїзд як можливість покрасуватися світлинами в соціальних мережах, хтось — розважитися у цікавій компанії, а дехто — перевірити себе в умовах дикої природи.

Настрій був піднесений, розслаблений, час від часу розбавлений легким скепсисом: чи вартий цей похід такого дискомфорту? Але кожний розумів — саме ці дрібні випробування допомагають розкритися по-новому.

Гід голосно розповідав історії про місто Ретин:

— Давнім Ретином правив граф Мордан — суворий, справедливий правитель, чий замок височіє на вершині цієї гори. В народі розповідають, що місто назавжди покаране прокляттям за зраду найближчих соратників графа. Ретин обріс міфами й історіями про старовинний міст між двома світами, про секрети, приховані за руїнами фортеці.

Туристи розпитували, сміялися, фотографували кожну деталь за вікном — місто розгорталося своїми барвами та історіями.

Вікторія сиділа поруч із братом, задумливо покусуючи губи й роздивляючи нові рукавиці — цей вираз завжди з’являвся в неї, коли назрівав черговий задум.

— Ретин… місто старе й містичне, — голос гіда розносився салоном. — В народі кажуть: той, хто прийде до руїн замку, назавжди змінить своє життя.

Даніель помітив, як ці слова завмерли в повітрі й знайшли відгомін у погляді Леї. Її профіль, виразний у сонячних відблисках, напруга в руках, що міцно притискають розклад, розпалювали в ньому цікавість — яка історія цієї дівчини? Чи готова вона до великих змін?
 

— Вікторіє, а ти готова до великих змін? — покликав він напівголосно, щоб тільки вона чула.

Сестра розсміялася холодно й зверхньо:

— Зміни? Мені ці зміни вже поперек горла. Весь цей похід — тільки розвага… а розваги швидко набридають.

Даніель стиснув у руці старий компас, відчуваючи гострі ребра металу. Вікторія провокувала його, а він знав — цей похід покладе край старій історії між ними і нарешті вона не буде плутатись під ногами і псуватиме його життя