Глава 1. Доля вміє жартувати або як я про... кхмм... перші два бажання.

Я не міг сфокусувати погляд. Перед очима все тупо пливло. Крім того, дим розʼїдав очі, а в боку щось пекло. Спробував повернути голову. Це вийшло з великим скрипом, але все ж вийшло... Величезна брудно-бордова пляма розповзалась білосніжною сорочкою. Мій світ звузився до цієї плями на білосніжній сорочці...

Саме там, де до того була посаджена інша пляма того ж кольору... Чомусь в кіно кров постійно виглядає яскраво-червоною, але в реалі її колір далекий від того відтінку і дійсно вона більше схожа на пляму від вина, ніж від тої кіноштої бутафорії.

Доля вміє жартувати, це без сумнівів. Ця пляма розтікалась поверх іншої, нагадуючи, що біль буває різним, так само як і рани. 

В голові, окрім роздумів про пляму, почали крутитись різні думки, основна з яких була щось типу «тільки не відключайся». Я розумів, що якщо відключусь, то скоріш за все помру. Від втрати крові чи, можливо, ураження якогось органу: я був не надто сильний в анатомії, але здається в правому боку в нас там печінка? А може так низько вже й кишківник, не знаю. 

Клята брудно-бордова пляма ідеально перегукувалась з тим, що сталось до цієї дурної аварії, чим дратувала ще більше. 

А потім переді мною, прямо на запотілому лобовому склі, почали зʼявлятись фрази, як хтось ніби пальцем писав. 

Писав ніби спеціально повільно... Серце билось все частіше. Я спостерігав за цим дійством, не в силах зробити хоч щось. Здається, я починав втрачати свідомість. 

«Вона зробила це...» — така була перша фраза.

Перед очима пливло. Єдиною думкою, яку я намагався тримати в голові було «не відключатись». Я маю триматись... Де мій телефон, треба подзвонити.Треба викликати швидку, тоді можливо я ще зможу... 

«Зробила у твій день народження...»

«Тільки не відключатись...»

«Тебе задовбало це життя...»

«Я не хочу помирати...»

Тепло крові поступово перетворювалось на холод... Ставало холодно, а я не міг думати ні про що, окрім того, як клята пляма зʼявилась на сорочці і як же круто, коли основною проблемою в житті є якась там дурна пляма....

Ненавиджу... Як же я це все ненавиджу... Це несправедливо... Я не хочу помирати... 

***

Дзвін будильника змусив здригнутись і розплющити очі. Одразу схопився за бік, подивився в район живота, але ніякої рани не було: все виглядало як зазвичай, ніби нічого й не трапилось. 

Невже це був сон?... Тоді й розставання з Олесею теж?...

Я почав шукати поглядом телефон, але його ніде не було. Взагалі, відчував щось дивне. Та й бік все ще болів. Присниться ж таке!

Встав з ліжка, почав озиратись.... Ну ні, я ніколи не лягав без телефона, наскільки б пʼяним не був, завжди ставив мобільний на зарядку. Вчора мені стукнуло тридцять три й мені подарували найгірший подарунок з усіх можливих. Доля точно вміє жартувати. 

Голова боліла... Може тому, що я перепив? Хоча ні, боліло все, не тільки голова.

Я підійшов до дзеркала, так і не знайшовши телефон. Подивився на свій бік: той був абсолютно нормальним, однак впало в око інше... Моє волосся, здається, з рудого стало мало не червоним... І як це розуміти? А ще навколо голови був чи то якийсь ледь помітний німб, чи то ще щось... Червоного відтінку. Це було дивно. Може, в мене вже якісь глюки... Але я нічого такого вчора не вживав....

Я подався вперед до дзеркала, уважно роздивляючись відбиття, але коли стояв так близько, то червоний ореол-німб був практично непомітний. Хоча, виглядав він якось дефектно... Ніби в нього відкусили шматок, прямо як...

Точно, це було схоже на яблуко. Відкушене яблуко... Червоне відкушене яблуко, яке чомусь асоціювалось в мене з яблуком з дерева едемського саду. Кляті батьки ще в дитинстві зовсім задурили мені голову своєю біблією, а я ж ніколи не вірив у подібне... Та все одно маю всі ці непотрібні знання.

Вирішив, що треба прийняти душ. Прохолодна вода має змити всі ці марення і все буде добре.

Скинувши одяг, пройшов у душову кабіну, увімкнув воду, прикрив очі. Мені чомусь було холодно, як в тому сні, де в животі була рана, тож воду я обрав не холодну, а теплу, а потім і взагалі мало не гарячу. А тілом все одно бігли мурахи... Це було дивне відчуття, я ніяк не міг повністю зігрітись, однак мені все одно стало трохи краще.

Але щойно я розплющив очі, то побачив, що вся душова, стіни якої були повністю запотілими, була пописана фразами:

«Вона зробила це...»

«Зробила у твій день народження...»

«Тебе задовбало це життя...»

І так по колу. Три фрази з мого сну почали заповнювати скляну поверхню...

Я смикнув ручку дверцят, але клята душова не відкривалась. Вода різко стала гарячою, буквально обпалюючи шкіру. Якщо у сні мені було страшенно холодно, то зараз я відчував, як шкіру буквально обпікає. Одразу кинувся до кранів, почав судомно крутити їх, однак як не крутив, холоднішою вода не ставала, та й взагалі не вимикалась. А написи... Їх ставало все більше...

Коли вони тьмянішали через новий пар, поверх них починали зʼявлятись все нові й нові.