Розділ 15 . Голос предків

​Ми стояли на краю прірви, а перед нами розгорталося справжнє жахіття. Армія Ізольди — тисячі воїнів-тіней — оточила замок Чорної Рози. Вони не дихали, не моргали, лише чекали команди своєї жорстокої королеви.

​— Їх надто багато, — прошепотів Люціан, і вперше в його голосі я почула справжній острах. — Навіть із твоєю підтримкою, Кітті, ми не протримаємося і години.

​Я подивилася на свої руки. Сріблясте світло все ще мерехтіло на кінчиках пальців, але я відчувала, що цього замало. Мені потрібна була справжня армія.

​— У грі був розділ про «Магічний Літопис», — згадала я. — Еліс спалила його, бо боялася голосів минулого. Але я... я не вона.

​Я дістала з сумки той самий щоденник, який знайшла в палаці. Тепер він сяяв не чорним, а чистим білим світлом.

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Активація предмета: «Магічний Літопис Роду».

Місія: Закликати духів предків.

Ризик: Ваша душа може назавжди залишитися в світі тіней.

​— Кітті, ні! Це надто небезпечно! — Кайден схопив мене за плече. Його очі горіли тривогою. — Ти не знаєш, що там, за межею!

​— Я маю спробувати, Кайдене. Заради вас. Заради цього світу, — я лагідно прибрала його руку і сіла просто на холодну землю, розгорнувши книгу.

​Я закрила очі й почала шепотіти імена, які бачила на сторінках. Я кликала не воїнів, а тих, хто колись любив цей край. Я кликала свою прабабусю Ганну, чиє ім'я ношу, я кликала силу свого тата, який завжди вірив у мене.

​— Прийдіть на допомогу... Захистіть тих, хто дорогий моєму серцю! — вигукнула я.

​Раптом земля під нами затремтіла. З-під каміння почали підніматися напівпрозорі постаті. Це не були монстри Ізольди. Це були стародавні лицарі в сяючих обладунках, жінки в білих сукнях та величні вовки з вогняними очима.

​Серед них я побачила високого чоловіка з теплим поглядом. Він на мить подивився на мене і кивнув. «Тато?» — промайнуло в моїй голові, і серце наповнилося неймовірною силою.

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Рівень Ненависті демонів: 35% -> 20%.

Статус: Глибоке благоговіння.

Досягнення: «Справжня Спадкоємиця Душ».

​— Дивіться! — вигукнув Рен, вказуючи на замок.

​Армія духів, яку я закликала, кинулася вперед. Вони не билися мечами, вони просто проходили крізь тіні Ізольди, розчиняючи їх своїм світлом.

​Ізольда, що стояла на вежі, закричала від люті. Вона підняла свій жезл, і небо розкололося навпіл. З чорної діри почала виходити величезна постать Тіньового Імператора.

​— Гра закінчена, маленька Кітті! — прогримів його голос, від якого затремтіли гори. — Ти порушила баланс!

​— Ні, — я підвелася, відчуваючи, як моє волосся стає срібним, а очі — золотими. — Я лише почала писати свою власну історію.

​Кайден, Себастьян, Рен і Люціан встали навколо мене в коло, схрестивши зброю. Ми були готові до фінального зіткнення.