Розділ 4 . Мовчання велетня

Гуркіт у коридорі був таким сильним, що затремтіли кришталеві підвіски на люстрі. Я вибігла з кімнати, заплутавшись у довгих полах шовкового халата.

​На подвір’ї палацу, прямо під моїм балконом, розгорталася жахлива сцена. Двоє гвардійців-людей намагалися затягнути на зап’ястях величезного чоловіка магічні кайдани. Це був Рен — Демон Смутку. Його зріст вражав, а плечі здавалися ширшими за дверний отвір. Але зараз він не пручався. Він просто стояв, опустивши голову, а з його плеча сочилася кров — він знову випадково зруйнував стіну, і магія Еліс, прив’язана до його тіла, покарала його за це фізичним болем.

​— Стійте! — крикнула я, перехилившись через перила.

​Гвардійці зупинилися, злякано дивлячись на мене. Рен навіть не підняв очей. Для нього мій голос означав лише одне: зараз почнеться справжнє катування.

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Персонаж: Рен.

Рівень Ненависті: 100%.

Статус: Глибока апатія.

Намір: Прийняти біль.

​Я прожогом спустилася сходами. Мої босі ноги торкнулися холодного каменю подвір’я. Коли я підбігла до Рена, гвардійці вклонилися так низько, що ледь не торкнулися землі носами.

​— Відпустіть його. Зараз же, — задихаючись, наказала я.

​— Але, Ваша Величносте, він зруйнував колону в саду... Згідно з вашим законом, йому належить десять ударів...

​— Я скасовую цей закон! — відрізала я. — Ідіть геть. Обидва.

​Коли солдати пішли, ми залишилися вдвох. Рен нарешті підняв голову. Його очі були затуманені болем, а обличчя — наче висічене зі скелі, нерухоме й безнадійне.

​— Чому? — його голос був схожий на гуркіт каміння в горах. — Чому ти зупинила їх, господине? Хочеш вдарити мене сама?

​Я відчула, як у мене стислося серце. Справжня Еліс зробила з цього могутнього воїна зламану іграшку. Я підійшла ближче. Рен напружився, чекаючи удару, але я лише обережно торкнулася його закривавленого плеча.

​— Тобі боляче? — тихо запитала я.

​Рен здригнувся, ніби я вдарила його струмом. Він дивився на мою руку, наче на отруйну змію.

— Біль — це все, що ти мені давала останні три роки, — промовив він.

​Я згадала свою роботу в кав’ярні. Як я терпіла образи боса і втому, бо не мала виходу. Рен теж не мав виходу. Тільки його клітка була набагато страшнішою.

​— Я не дам тобі більше болю, Рене. Пообіцяй мені тільки одне... — я завагалася. — Спробуй не руйнувати стіни, добре? Мені буде важко пояснювати це іншим.

​Я зняла з шиї магічний кулон — ключ від його кайданів — і просто поклала йому в величезну долоню.

— Тримай. Тепер ти сам вирішуєш, коли їх одягати.

​Рен заціпенів. Він дивився на кулон, потім на мене, і в його мертвих очах вперше з'явилася іскра... чогось іншого.

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Рівень Ненависті Рена: 100% -> 95%.

Статус: Повна розгубленість.

УВАГА: Ви віддали ключ від кайданів! Тепер він може вбити вас у будь-який момент без перешкод.

​Я знала, що це ризик. Але якщо я хочу вижити, я маю перестати бути для них тюремником.

​— Ходімо, — сказала я, намагаючись усміхнутися. — Я страшенно хочу їсти. Ти знаєш, де тут кухня? Бо я, здається, забула дорогу...

​Рен мовчки рушив за мною, наче величезна тінь. Він усе ще ненавидів мене на 95%, але принаймні зараз він не збирався стискати моє горло.