Розділ 3 . Отрута в золотій чашці

Після того, як Кайден зник у тіні, я ще довго не могла заснути. Кожен шурхіт за важкими оксамитовими шторами змушував моє серце завмирати. Я підійшла до величезного дзеркала в золотій рамі.

​Звідти на мене дивилася Еліс. Вона була неймовірно гарною: бліда шкіра, очі кольору льоду та довге сріблясте волосся. Але в цьому погляді не було тепла — тільки холод і зарозумілість.

— Тепер це я, — прошепотіла я, торкаючись свого обличчя. — Кітті з кав’ярні більше немає.

​Раптом у двері тихо постукали. Я здригнулася.

— Ваша Величносте, час для ранкового чаю, — пролунав солодкий, майже медовий голос.

​До кімнати увійшов високий чоловік у бездоганному чорному костюмі. Його рухи були граційними, як у кота. Це був Себастьян — Демон Гордині. У грі він був майстром ілюзій і маніпуляцій. Він ніколи не нападав відкрито, як Кайден. Його зброєю була отрута — і в словах, і в їжі.

​Він поставив срібний таця на столик і схилився у вишуканому поклоні.

— Ви сьогодні бліда, пані. Погано спалося? Чи, можливо, совість нарешті вирішила завітати до вас у гості? — він посміхнувся, але його очі залишалися холодними, як два сапфіри.

​Перед моїми очима знову випливло вікно:

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Персонаж: Себастьян.

Рівень Ненависті: 100%.

Статус: Усміхнена гадюка.

Попередження: У чаї міститься «Сльоза Смутку» — повільна отрута.

​Я подивилася на чашку, з якої йшла тонка пара. Себастьян чекав. Він хотів бачити, як я зроблю ковток. Справжня Еліс, мабуть, вилила б цей чай йому на голову, якби запідозрила щось неладне. Але я просто не могла бути такою.

​— Дякую, Себастьяне, — сказала я, дивлячись йому прямо в очі. — Але я сьогодні не хочу чаю.

​Він ледь помітно підняв брову. Його ідеальна маска на мить здригнулася.

— Невже? Ви ж так любите цей сорт. Чи, можливо, ви боїтеся... мене?

​Я піднялася з ліжка і підійшла до нього. Мій зріст був набагато меншим за його, але я намагалася тримати спину рівно, як вчила мене мама.

— Я нікого не боюся. Просто я вирішила, що відсьогодні все буде інакше. Мені не потрібні отруєні подарунки.

​Я взяла чашку і повільно вилила її вміст у вазон із квітами. Квіти миттєво зів’яли й почорніли. Себастьян завмер, його пальці стиснулися на таці.

​— Як ви дізналися? — прошипів він, і його людські зіниці перетворилися на вузькі вертикальні щілини демона.

​— Я просто знаю вас усіх краще, ніж ви думаєте, — відповіла я, хоча всередині все тремтіло. — І я знаю, що ви ненавидите мене за те, що я зробила з вашими крилами й вашою гордістю. Але дай мені шанс, Себастьяне. Я не та Еліс.

​Я простягнула руку і, перш ніж він встиг відсахнутися, злегка торкнулася його рукава.

— Іди. Снідай сам. Ти виглядаєш так, ніби не їв кілька днів.

​Себастьян дивився на мене з таким виразом, ніби в мене виросла друга голова.

​[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ]

Рівень Ненависті Себастьяна: 100% -> 99%.

Примітка: Він вважає, що ви з'їхали з глузду, але його зацікавило ваше нахабство.

​Він вийшов, не сказавши жодного слова, а я важко опустилася на стілець. Двоє з чотирьох. По 99% у кожного. Це все ще смертельно небезпечно, але принаймні сьогодні я не померла від отрути.

​Раптом у коридорі почувся гучний гуркіт і крик. Здається, третій демон — велетень Рен — знову щось зламав, і тепер на нього чекало покарання, яке я мала б призначити...