Розділ 15

Вистачає декілька днів, щоб повністю обжитись у новій квартирі. Тут багато місця і все таке нове, що страшно користуватись. Кухня зручна, ліжко велике і м'яке, а у ванній кімнаті дуже багато всяких засобів гігієни. Діма казав, що то залишилось від попередніх мешканців, але чомусь мені здається, що це він все купив. Інакше чому всі флакончики і баночки запечатані?

Вже першого вечора я набрала повну ванну води і гарно відмокла у запашній пінці. На старій квартирі у нас був лише душ, тому такого добра ми не мали.

Діма привозить мене до роботи та іноді заходить на чай. Він не тисне на мене, не кидається з поцілунками і я йому за це вдячна. Лише короткі поцілунки при зустрічі і прощанні. Тільки по очах бачу, що він хоче більшого, і можливо скоро він це отримає.

В п'ятницю дзвоню подругам і запрошую до себе в гості. Вони погоджуються і я готуюсь в суботу їх зустріти.

П'ятниця не відрізняється від інших днів. Декілька раз приношу Саші каву, потім він їде на зустріч і повертається біля п'ятої. Він більше не заводить розмову про нас. Але має задуманий вигляд, наче його щось турбує. Можливо у нього проблеми з дружиною?

З кожним днем я все більше задумуюсь перейти до відділу Діми. Але чи відпустить мене Олександр? Якщо наважусь, треба сказати наперед.

До шостої Саша не виходить і я з нетерпінням чекаю, коли прийде Діма і забере мене. Я вже так звикла, що ми разом їдемо додому, що здається так було завжди.

Дзвонить Діма і я з радістю відповідаю.

- Іванко, мусиш сьогодні їхати додому сама, бо мені треба затриматись, - говорить з жалем. - Або якщо хочеш, зачекай мене. Я десь за годину звільнюсь.

- Я зачекаю, - на автоматі відповідаю. Вже так звикла до його товариства, що ця година не буде зайвою. - Зайдеш до мене, я буду на місці.

- А Саша ще працює?

- Так він, як повернувся, не виходив з кабінету. Злий, не знаю, що в нього сталось.

- Зрозуміло, - задумано промовляє. - Тоді до зустрічі, я постараюсь не довго.

Вимикаю телефон і посміхаюсь сама собі. Ось чоловік, який мені потрібен, хіба ні? Так, я не закохана у нього шалено, але це може з часом змінитись. Думаю, йому треба дати шанс і дозволити діяти. Якщо чесно, вже сама з нетерпінням чекаю, коли він знову мене поцілує. Та Діма стримує слово, вперто чекає, поки я буду готова.

- Іванко, зроби мені, будь ласка, кави, - лунає голос Саші якось трохи дивно.

Роблю каву і підходжу до дверей. Перед тим як зайти чомусь з'являється сильне хвилювання. Наче я не знаю, що мене там чекає.

У кабінеті напівтемрява через закриті жалюзі. Шукаю поглядом боса і знаходжу його на дивані. Він сидить величаво, розправивши плечі, руки розкинуті на спинку, ноги широко розставлені. Тримає склянку з напоєм і я здогадуюсь, що це алкоголь, через відповідний запах.

Підходжу до столика, котрий стоїть неподалік дивану, і ставлю на нього тацю. Намагаюсь ігнорувати в'їдливий погляд чоловіка. Таке відчуття, наче він роздягає мене очима. Неприємно, бо він не має на це більше права.

- Іванко, ти мене вбиваєш, - розтягує слова, заплітаючи язик.

Він п'яний і мені хочеться якнайшвидше покинути кабінет.

- Я нічого не роблю, - бурмочу.

Розвертаюся і поспішаю до дверей. Він так швидко мене наздоганяє, що я підскакую від несподіванки. Чоловічі руки обвивають талію і тягнуть назад.

- Ти вже давно все зробила і я ніяк не можу тебе забути, - занурюється обличчям у волосся і глибоко вдихає. - От як мені бути, не підкажеш?

- Живи далі як жив, зі своєю дружиною, - говорю схвильовано.

Намагаюсь розціпити його пальці, але він вчепився в мене наче кліщ. Тулиться до спини так міцно, що навіть через одяг я відчуваю його тепло і бажання.

- Відпусти мене, будь ласка, Саша, - пищу не своїм голосом.

- Не можу. Я хотів відпустити, та ніяк не можу забути. Я навіть готовий з дружиною розлучитись, щоб усе виправити.

- А ось цього не треба. В тебе було достатньо часу прийняти рішення. Ти не захотів брати відповідальність за дитину, а тепер я не хочу мати з тобою ніяких справ.

- Невже Діма все ж таки заволодів тобою? - запитання звучить грубо і це мене бісить.

- Не твоє діло, - штовхаю його ліктем у бік і лише це дозволяє мені вивільнитись.

Розвертаюсь і зустрічаюсь з шаленим поглядом. Він знову наступає, нависає чорною хмарою. Серце калатає від його близької присутності і я боюсь його наступних дій. Він випив і може дозволити собі все що завгодно.

- Я не можу залишатись осторонь, коли бачу вас разом, - ричить в обличчя. - Ти носиш мою дитину, а він крутиться біля тебе, наче має на те право.

- Про дитину згадав? - підвищую голос. Починаю злитись від його нахабності. - Ти хотів, щоб я зробила аборт.

- Але ж не зробила, - кривить губи і тулить їх до моєї щоки. Відвертаю голову, для того, щоб не цілував. - Хотіла бути зі мною, сподівалась. Чекала, що я передумаю? Так? Ось і дочекалась. Я одумався і готовий залишитись з тобою. І нехай весь світ летить під три чорти.

Після цих слів він ловить мене за підборіддя, змушує глянути на нього, а потім вимогливо цілує. Вривається язиком у рота, притискає до себе міцно, не дає жодного шансу для відступу. Відчуваю присмак алкоголю у роті і його твердість біля живота. Задихаюсь від обурення. Та як він сміє? Навіть не питає, чи хочу я.

Тисну кулаками йому в груди, щоб відштовхнути, але я безсила проти його цупких рук. Він гладить спину, стискає пальцями сідницю, починає підносити спідницю. Я не хочу цього, бо я обіцяла Дімі дати шанс, та Сашу не цікавить моя думка. Він просто збирається взяти бажане.

- Ось чим ти тут займаєшся, - раптом лунає позаду сердитий жіночий голос. - Якщо чесно, я навіть не здивована. Я підозрювала, що щось тут не чисто.

Саша відпускає мене і відступає. Я важко дихаю, відскакую від нього якнайдалі. Хоч ця жінка неприємна мені і вона ось так дізналась правду, та в цю мить я рада, що вона тут. Бо якби не вона, хто знає, що б сталось. Саша сильний і я б не змогла йому довго протистояти, а з часом можливо здалась би. А я не хочу піддаватись слабкостям.