Розділ 11

Дмитро.

Вперше я так сильно захотів поцілувати її, що ледь стримався. Вірніше мені завадив дзвінок у двері. Якби я це зробив, то налякав би її і міг би втратити наш зв'язок. Іванка довіряє мені і я не хочу, щоб в майбутньому вона сумнівалась у мені.

Повертаюсь на кухню, натягнувши на губи веселу посмішку. Поруч з нею не важко бути радісним. Помітив, що з часом вона все більше мені подобається і навіть бувають такі ранки, коли прокидаюсь з думкою про неї.

Дивно відчувати щось до коханки свого брата. До дівчини, яка носить під серцем його дитину і мого племінника.

Вона ставиться до мене як до майже родича та інколи я боюсь, що так все й залишиться.

- Вечеря для майбутньої мами, - промовляю, розпаковуючи їжу.

- Дякую, - червоніє. Вона сьогодні соромиться більше, ніж зазвичай. - Може з'їм шматочок.

Беремося до вечері і в процесі у дівчини з'являється апетит. Тихенько за нею спостерігаю, милуюсь. Така красива і ніжна, беззахисна. Хочеться її оберігати від незгод двадцять чотири години на добу.

- Ти дуже засмучена через своїх батьків? - згадую, що сьогодні в неї був не легкий день.

- Я знала, що так буде, - знизує плечима, хоче здаватись байдужою, але помічаю наскільки вона напружена. Підносить на мене сумний погляд. - Вони не сприймають чужих помилок, навіть якщо це їхня дитина. Ти б бачив, як вони на мене дивились. Думаю, навіть приїжджати до них більше не варто.

- Мені шкода, - тягнусь через стіл, торкаюсь пальчиків і стискаю. - Треба було взяти мене з собою. Я б тебе захистив.

- Дякую, Діма, - ледь помітно посміхається. - Але ти так для мене робиш занадто багато. Я не розрахуюсь з тобою до кінця життя.

- Я не чекаю від тебе розрахунку, - хмурюсь. - Невже ти досі не зрозуміла, що все це я роблю для тебе з великим задоволенням?

Іванка затримує на мені ще на секунду погляд, а потім відводить його. Закривається у собі. А коли вона це робить, то вивести на розмову її вже дужа важко.

Після вечері показую їй кімнату, даю свою футболку, і побажавши доброї ночі, іду до себе. Вкладаюсь у ліжко, та попри пізній час, заснути ніяк не можу. Який може бути сон, якщо за стінкою спить дівчина, котра останні тижні стала важливою частиною мого життя? Я навіть не помітив, що прикипів до неї так, що дня не проходить, обов'язково маю її побачити, поспілкуватись.

Обдумую забрати її до себе у відділ, але вона продовжує відмовлятись. Не хочу, щоб вона працювала з Сашою. Зараз між ними наче нічого нема, але побоююсь, що він зірветься і знову заморочить голову дівчині. Іванка не заслуговує бути коханкою. Вона повинна грати головну роль у житті чоловіка.

Засинаю аж під ранок і прокидаюсь від тихого стуку. Різко підриваюсь, не розумію, що відбувається.

- Діма, ми запізнимось на роботу, - в дверях з'являється вже одягнена Іванка.

- Ох, я забув поставити будильник, - встаю, потираю долонями обличчя, намагаюсь прокинутись від глибокого сну.

- Я чекатиму тебе на кухні. Каву я тобі вже зробила, - якось невпевнено промовляє і швидко зникає.

Дивлюсь на зачинені двері, а потім на себе голого, лише у трусах, котрі віддулись від ранкової фізіологічної особливості. Я засоромив її своїм виглядом, тепер і мені соромно.

Швидко одягаюсь і йду на кухню. Іванка сидить за столом, допиває чай. Сідаю навпроти неї, та вона не дивиться мені в очі. Посміхаюсь.

- Дякую за каву, - кажу від щирого серця.

- Будь ласка, - промовляє дуже тихо.

Часу не гаїмо, виходимо з квартири і їдемо в офіс. Іванка мовчить, я теж не знаю, що сказати.

- Висадиш мене на сусідній вулиці, - говорить, коли майже приїхали. - Щоб нас не бачили разом.

- Соромишся? - її слова викликають обурення.

- Ні, просто не хочу, щоб про нас пліткували, - виправдовується.

- Хіба не байдуже, хто що подумає? - хмурюсь. - Офіційно ми і так зустрічаємось.

Вона відкриває рот, не знає що сказати. Розмову перебиває дзвінок її телефона.

- Привіт. Я ночувала у знайомого. Може тому, що ти виставила мене на вулицю і так не подзвонила? Ти що з ним цілу ніч була? - Іванка зла і я розумію, що вона говорить з тією так званою подругою. Хочеться вирвати телефон і сказати тій декілька хороших слів. Але стримуюсь. - О, ти заснула? Сподіваюсь, тобі добре спалось. Все, я не маю часу говорити.

Вона вимикає телефон і буквально жбурляє у сумочку. Роздратована.

- Подруга отямилась?

- Говорить так, наче я сама винна, - дивиться на мене сердито. - Каже, що треба було мені зайти до квартири. А вона заснула з коханцем і відправила його лише зранку.

- Не нервуйся, - заспокоюю і кладу руку на її плече. - Такого більше ніколи не повториться.

Я знаю, що кажу, бо скоро Іванка не буде жити в тому гадюшнику. Лише одного боюсь, щоб вона погодилась. Ця дівчина не така як усі і від допомоги може відмовитись. Але я наполягатиму до останнього.

- Сподіваюсь, - здивовано дивиться на мене.

Не послухавшись Іванки, паркуюсь на своє місце. Вона нічого не каже, мовчки виходить, стиснувши незадоволено губи.

В офіс ідемо разом. Навіть коли зустрічаємо колег, ніхто на нас не звертає уваги. Дівчина занадто сильно хвилюється за чужу думку.

У коридорі розходимось у різні сторони. Я йду до свого відділу, Іванка до Саші. Не хочу її відпускати, але вибору нема.

Не встигаю пірнути у робочий процес, як до кабінету вривається брат. Він злий, і я навіть здогадуюсь чому.

- То ваші фіктивні стосунки перейшли у справжні? - сідає навпроти, вгризається сердитим поглядом.

- Чому ти так вирішив? - навмисно посміхаюсь йому, щоб розізлити ще більше.

- Я бачив через вікно, як ви приїхали разом, - у голосі звинувачення, наче ми скоїли щось незаконне. - Вона ночувала у тебе?

- Я не зобов'язаний перед тобою відчитуватись, - кажу серйозно, я більше не посміхаюсь. - І хіба Іванці забороняється ночувати у мене?