Розділ 8

Дмитро.

Іванка сподобалась мені з першого дня. Красива дівчина, мила і сором'язлива, завжди посміхається і привітно розмовляє. Вона справжня. У неї немає того пафосу, який часто демонструють дівчата. І саме через це я звернув на неї увагу.

- Я забираю Іванку додому, - говорю впевнено брату, як тільки заходжу в кабінет.

- З якої це радості? - щиро дивується і підносить на мене очі.

- Бо на годиннику шоста і робочий час закінчений. І вона має повне право піти. Чи ти збираєшся її до вечора тримати?

Хмурюсь, мені взагалі не подобається, як він з нею поводиться. Дізнавшись про їхній роман і про вагітність, я був шокований. Просто не сподівався, що ця мила дівчина поведеться на мого брата козла. Хоча він вміє запудрити голову.

- Скільки захочу, - його відповідь холодна і я починаю злитись.

Підходжу до столу, змушую його знову глянути на себе.

- Слухай, перестань поводитись, наче покидьок. Що ти цим хочеш довести? Що ти маєш над нею владу? Та не маєш, лише від дев'ятої до шостої, а далі вона вільна робити, що хоче. Іванка їде. Я хочу завести її у комфорті, щоб не тиснули її у забитій маршрутці в час пік.

- А що це ти за неї так хвилюєшся? - з підозрою запитує.

Видно, що йому не подобається моя увага до дівчини. Та мене це не хвилює.

- Бо цю дівчину ти звабив і зробив їй дитину, перебуваючи у шлюбі з Оксаною, - не можу втриматись від звинувачувального тону. - А тепер даєш задню. Хто про неї попіклується, якщо не я?

- Мітиш на мою територію? - мружить очі.

- Не говори дурниць, - фиркаю і відвертаюсь, щоб він не побачив легке хвилювання в моїх очах.

Так, дівчина цікава і дуже симпатична мені, і можливо, якби у них не було цього всього, я б залицявся до неї. Останнім часом в мене навіть така думка була. Але тепер все складно. Вона кохає Сашу, а він її використовує для своїх втіх. Цікаво, чи розірвала вона з ним стосунки? Він наче якийсь занадто знервований.

- Та невже, - підвищує голос, підводиться. - Нащо ж ти тоді говориш усім, що дитина від тебе?

- Бо може я рятував твою шкуру? - злюсь на нього через те, що не думає головою. - А знаєш, треба було промовчати. І нехай би Оксана дізналась правду. Цікаво, як би ти тоді викручувався.

- Думаєш, вона б мене покинула? Вона пробачала усі мої зради і дитину пробачила б.

- Не розумію, чому ви досі разом.

- Через гроші? - невесело хмикає. - А може в нас таке збочене кохання?

- Не сміши, якби ти кохав, не заводив би нові романи.

- Ти ж знаєш, що половина бізнесу оформлена на Оксану. Її батько тоді досить солідну суму дав, щоб я розкрутився, - важко зітхає, підходить до шафи і дістає пляшку. - Якщо вона піде, все над чим ми так довго працювали, розвалиться.

Так, Сашу тримає у шлюбі саме це. А от чому Оксана все терпить? Не розумію. Їй байдуже на цю фірму і що ми робимо. Може вона справді ще досі його кохає?

Годі, не хочу розбиратись у їхніх стосунках. Це не моя справа.

- Іванка їде зі мною, - кажу так само рішуче, як першого разу. - Подумай про дівчину, вона ж вагітна.

- Я тільки про неї і думаю, - стомлено промовляє.

Мій брат загнав себе у глухий кут. З одної сторони страх втратити фірму, з іншої - пристрасть до секретарки. Я ж бачу, що з нею в нього все по іншому. Він не відпускає її до останнього.

- Ходімо, тебе відпустили, - говорю дівчині, покинувши кабінет. Залишаю брата з пляшкою на одинці, йому є про що подумати.

Дівчина покірно збирає речі і йде зі мною. Навіть здається, що вона рада, що я її забрав. Тішуся, що їй приємна моя компанія.

- Додому, чи ще кудись бажаєш? - запитую весело, всівшись за кермо.

Вона вмощується на пасажирське сидіння і відразу хапається за ремінь безпеки. Дотримується правил. Усі її вчинки раціональні, чому ж тоді вона так промахнулась з братом?

- Мені нікуди не треба, - нервово мотає головою. - Їдь додому.

- До мене, чи до тебе? - по дурному посміхаюсь і бачу, як її очі округлюються, а щоки червоніють. - Та жартую. Я ще не готовий переходити на новий рівень і показувати тобі своє житло.

- І не прийдеться. Коли ти збираєшся сказати мамі, що ми розійшлись?

- Треба почекати хоча б декілька тижнів. Вона тільки-но дізналась про наші стосунки, я не можу їй вивалити відразу таку новину.

Насправді я навіть радий, що ми ще пограємо пару. З Іванкою приємно спілкуватись і коли вона поруч, то підноситься настрій. Згадую, як вона вчора поцілувала мене у щоку на прощання. Це було так ніжно, що аж тілом пробіглись мурашки.

Так, я захоплююсь нею з кожним днем все більше і тут немає що заперечувати.

Виїжджаємо зі стоянки і вливаємось у рухливий металевий потік.

- Ти говорила з ним? - не можу стримати цікавості, бо лише про це думаю.

- Так, - відповідає схвильовано, розуміє про що я. - Ми розійшлись остаточно. Я нічого від нього не вимагатиму, а він не буде більше проявляти до мене інтерес.

- А от в останньому я сумніваюсь, - сильніше стискаю кермо, бо знаю, що Саша досі хоче її. - Ти впевнена, що не хочеш перевестись до мене? Тобі буде спокійніше і не прийдеться часто бачитись з Олександром.

- Я поки що залишусь, - відповідає несміло. - Він ображений і гордість не дозволить навіть глянути на мене.

- Як знаєш.

Не подобається мені ця ситуація. Хочеться забрати її у свій відділ, відгородити від брата. Він не вміє стримувати бажань і може продовжувати мучити дівчину. А їй нервуватись не треба.

Скоро ми під'їжджаємо до будинку і я виходжу з машини разом з нею.

- Проведу тебе до квартири, - говорю, зловивши її здивований погляд.

- Дякую, але не треба, - відповідає ввічливо.

- Боїшся, що я залишусь? - запитую жартома. Вона напружена і мені хочеться трохи її розвеселити.

- Ні, просто в нас дуже скромні умови, - червоніє і відводить погляд.

- Це не страшно, я не перебірливий, - не даю їй шансу, беру за руку і сам веду до потрібного будинку.