Розділ 7

- Ну як все пройшло? Познайомилась з майбутньою бабусею малюка? - закидає питаннями Олена.

- Так, вона, виявляється, дуже приємна і мила жінка, - не втримуюсь від посмішки.

- Вітаю тебе, подруго, - по діловому коментує Катька. - Ти стала на крок ближче до своєї мети. Бабуся дитини, це гарний союзник і може хоч вона приручить непутящого татуся.

- Я не збираюсь його приручати, - відповідаю сухо. Лягаю на ліжко і витягую ноги. Стомилась через велику кількість емоцій, вони вимотали мене. - Саша нехай робить, що хоче, а Галині Микитівні я дозволятиму бачитись з дитиною. Правда, вона думає, що внук від молодшого сина. Вже й за весілля заговорила. Така щаслива.

- А це гарна ідея, - блискає азартними очима Катька і відкладає телефон в сторону, в якому тільки що сиділа. - Зближуйся з Дмитром. Здається, він надійний чоловік. Зваб його, закохай в себе і ти матимеш запасний варіант. Якщо в кінці Саша остаточно відпаде, то залишиться Дмитро.

На її коментар я шоковано відкриваю рота. Як їй таке в голову взагалі приходить?

- Катько, твої ідеї перетинають усі кордони моралі, - обурюється Олена, наче прочитала мої думки. - Як ти можеш таке радити?

- А що не так? Я бажаю нашій Іванці добра.

- По-перше, це не красиво. Діма їй допомагає, а ти радиш його використати. І за Сашою бігати це не найкращий варіант. На милування нема силування.

- Годі вам, дівчата, - не витримую, підводжусь з ліжка. - Я не буду слухати жодну з вас. Вже раз послухала і все накрутилось у великий моток брехні. Всі тепер вважають, що ми з Дімою пара лише тому, що я не думала своєю головою.

- Це ж тобі на руку, - не вгамовується Катька. - Ти не залишилась сама. А якби постаралась, Діма завжди був би поруч.

- Я не хочу хитрощами прив'язувати до себе чоловіка. І Діма не заслуговує такого ставлення. Він хороший і має одружитись з тією, яку справді покохає. А цю легенду ми зруйнуємо, потім скажемо, що розійшлись.

Такий варіант мені запропонував Діма, коли ми обідали в кафе. Натомість я пообіцяла, що дозволю бабусі бачити онука.

Дівчата мовчать, лише дивляться на мене широко розкритими очима. Я рідко висловлюю свою думку, зазвичай, коли емоції на межі. А сьогодні саме такий день. Я втомилась.

Іду у ванну кімнату і приймаю душ. Вода трохи заспокоює і розслабляє. Коли виходжу, чую на кухні гуркіт і в ніздрі вриваються приємні аромати. Відразу хочеться їсти і йду на звук.

- Присідай, ми тобі приготували пельмень з маслом, - запрошує Олена і ставить велику миску на стіл.

- І млинців до чаю, - доповнює Катька.

- Що за свято? - дивуюсь. А ще дивно бачити Катьку на кухні. Її зазвичай і мітлою не заженеш готувати.

- Просто ми не дуже корисні, а так хоч якось тебе підтримаємо, - знизує плечима Олена. - Тобі зараз важко і ми розуміємо. А найгірше, що ми хочемо допомогти, але не знаємо, як правильно вчиняти у такій ситуації.

- Дякую, дівчата, - вони так мене розчулили, що на очі миттю накочуються сльози. - Ви у мене дуже хороші.

Обіймаю Олену, потім Катьку. Я дуже рада, що я зараз не сама і вони поруч.

Разом ми сідаємо вечеряти. Потім п'ємо чай і вкладаємось спати.

Я довго не можу заснути, все думаю, як говоритиму Сашою. Діма має рацію, треба остаточно завершити наші стосунки. Якщо Саша не готовий до дітей, то нам немає сенсу бути разом.

Робочий день понеділка починається спокійно. Саша вдає, наче між нами нічого не сталось, працює, до нього приходить декілька людей. Я виконую свої обов'язки і весь час сильно нервую. Дивно, в п'ятницю я хвилювалась, бо боялась сказати про вагітність, сьогодні боюсь, що не встою перед чоловіком, котрого кохаю і не зможу з ним остаточно порвати.

Нарешті, коли він залишається сам і замовляє каву, я готуюсь морально. Заходжу до кабінету, він поспішає мені відчинити ширше двері. І поки я ставлю тацю на стіл, чую, як замок клацає. Напружуюсь, розуміючи, що він готовий продовжити вчорашню зустріч.

- Іванко, - протягує моє ім'я і підходить ззаду, тулиться до спини.

Мить і його руки обвивають талію, беруть у міцний полон.

- Відпустіть, Олександре Миколайовичу, - промовляю тремтячим голосом.

Його губи торкаються плеча, ковзають по шиї і тілом пробігається тисяча мурашок. Приємно, але неприпустимо в нашій ситуації.

- Тепер ти до мене звертаєшся офіційно, - муркоче.

Він поводиться так, наче останні дні нічого не трапилось і це мене лише дратує. Вагітність нікуди не ділась, проблема теж.

- Тільки так, бо відсьогодні між нами будуть лише робочі моменти.

Розтискаю грубі чоловічі пальці і звільняюсь. Розвертаюсь до нього, щоб глянути в очі. Хочу бачити, як він реагуватиме на мої слова.

- Але я не можу дня прожити без твоїх поцілунків, - грайливо посміхається і знову тягнеться до мене.

- Ні, - б'ю його по руках. Злюсь, що він не сприймає мене серйозно.

- Що це ти навигадувала? - хмуриться, нарешті до нього доходить.

- Ти серйозно? - обурююсь і відступаю, щоб бути якнайдалі від нього. - Я завагітніла, ти відмовляєшся від дитини. На цьому все. Більше ніяких нас не існує. Мені буде важко і боляче, але я це переживу. Хочу, щоб ти знав, між нами все скінчено.

Спочатку Саша стоїть нерухомо і просто дивиться на мене. А потім його обличчя блідне, а губи стискаються у тонку лінію.

- Ось, як ти заговорила, - в голосі більше ніякої ніжності. - Вирішила ціну собі набити? Чого ти хочеш?

- Справжнього чоловіка поруч, котрий буде виховувати мою дитину, - випалюю сердито.

- То може ти вже мого брата запримітила? Перескочила до нього? - він робить крок до мене, а я знову відступаю.

- Між мною і Дімою нічого нема. Ми просто товаришуємо.

- Іванко, якщо ти думаєш маніпулювати мною через дитину, то в тебе нічого не вийде, - говорить грубо. - Ти знала, з ким зв'язуєшся, знала, що я одружений. І все одно спала зі мною. А тепер хочеш, щоб я все покинув заради тебе.