Розділ 5_2

Дарма він сказав цю фразу, бо коли ми приїхали до його матері, перше що вона запитує після довгих обіймів це:

- Дімка, коли ви одружитесь? Потрібно, щоб дитинка родилась у шлюбі.

Ми з ним переглядаємось і загадково посміхаємось одне одному.

Галина Микитівна живе у невеликому будинку на краю міста. Подвір'я засаджене клумбами із різноманітних квітів, поруч з будинком стоїть лавка гойдалка, на якій зараз спить товстий рудий кіт.

- Це мій співмешканець Рудик, - пояснює жінка, помітивши, як я дивлюсь на кота. - Ледащо страшне. Зайвий раз порухатись не хоче, навіть якщо миша на голові буде топтатись. Лише на сметанці живе.

Хоч вона начебто жаліється, але чую любов в її голосі. Скоріш за все вона ж розпестила тваринку.

- Ти б менше з ним панькалась, то може кіт не був би такий лінивий, - підтверджує мою здогадку Діма.

- Тебе забула спитати, - огризається до сина. - Це єдина жива істота, котра не дає мені знудьгуватись вечорами. Ви ж з братом завжди зайняті, на мене часу немає. Он онука ледве дочекалась. Сподіваюсь, що не помру і ще побавлю його.

- Годі цих розмов, - дратується Діма. - Ходімо до будинку.

- Заходьте, я вже гостинці на стіл поставила, - жінка миттю веселішає, підходить до мене і знову обіймає. - Ох, яка мила дівчинка. Як ти міг так довго її приховувати від мене?

Заходимо в будинок, де все чисто і прибрано. Почуваюсь незручно у чужому домі, не знаю, як себе поводити. Але Галина не дозволяє нудьгувати, вона садить за стіл і починає розпитувати, хто я і звідки. Розповідаю все у загальних рисах, не вдаюся до подробиць. Жінка сидить поруч зі мною уважно слухає, заглядає в очі. Відразу помітно, що їй не вистачає спілкування. Діма береться за їжу, наминає за обидві щоки, нікого не соромлячись. Він почувається вільно, спирається на спинку крісла, посміхається.

Наші посиденьки перериває стукіт вхідних дверей.

- Ох, це напевно Саша з Оксанкою прийшли, - підскакує з місця Галина і біжить відчиняти.

Почувши це мене охоплює паніка. Ще цього не вистачало.

- Чому ти не сказав, що твій брат буде? - нарікаю, коли ми з Дімою залишаємось у кімнаті самі.

- Я й сам не знав, напевно мама і їх запросила, - відповідає легко, наче його нічого не хвилює.

Скоріш за все так і є, а я ось місця собі не знаходжу. Зараз я не готова зустрітись з Олександром, глянути йому в очі. Та ще й дружину його зовсім не хочеться бачити.

Діма помічає моє занепокоєння і опиняється поруч, сідає досить близько, щоб відчути тепло його тіла. Бере мене за руку наче ми справжня пара.

І якраз в цю мить заходять гості.

Ще не глянувши на них, я відчуваю на собі важкий погляд Олександра. Він холодно вітається, дружина теж ледь чутно кидає привітання. За ними з'являється щаслива господиня будинку.

- Скільки гостей у мене сьогодні. Давно ми вже усі не збирались, - тішиться жінка, вмощуючи подружжя навпроти нас. - Сашо, бачиш, кого мені привів Дімка? Майбутню невістку. Я така щаслива, що мій молодший син нарешті одружиться.

Погляд сам тягнеться в сторону боса і зустрічаюсь з колючими та незадоволеними очима. Він весь напружений, вираз обличчя кам'яний. Дивиться так, наче хоче придушити на місці.

- Мамо, взагалі-то про одруження я тобі нічого не говорив, - виправляє її Діма.

- А як інакше? У вас же дитинка буде, - дивується Галина.

Вона підсовує до столу стілець і сідає по центру, щоб усіх добре бачити.

- Ми ще нічого не обговорювали. Це досить серйозне рішення. В наш час не обов'язково розписуватись, щоб брати участь у житті своєї дитини.

Помічаю, як Діма багатозначно дивиться на Сашу і той все розуміє, кривиться. Їхню баталію поглядами перериває коментар Оксани.

- Ось таке зараз розуміння, - фиркає. - Дитину зробити, це не вважається серйозним, а ось одружитись, вже виявляється занадто важливий крок і треба подумати, - вона оглядає нас з Дімою зверхнім поглядом. - Ось ми з Сашою спочатку офіційно оформили свої стосунки, а потім лише замислювались про поповнення сім'ї.

Вона кладе руку чоловіку на плече і той ще гірше напружується. Так і хочеться сказати, хто з нас не думає головою, а чимсь іншим, та я прийшла сюди не скандалити.

- Штамп в паспорті є, а ось діточок від вас я так і не дочекалась, - важко зітхає Галина, чим вгамовує гоноровість жінки. - А от від Дімки сподіваюсь все отримаю.

- У нас теж будуть, - ніяковіє Оксана і опускає погляд. - Просто не на часі було.

Цікаво. Чи не Олександр її переконав у цьому? Хоча, яка мені різниця? Мені байдуже до їхніх сімейних справ.

В цю мить трапляється декілька подій одночасно. У Діми дзвонить телефон і він підскакує з місця, виходить відповісти. Мені різко стає дурно, встаю, відчуваючи нудоту.

- Мені до туалету треба, - ледве промовляю затамовуючи подих.

- Я тебе проведу, - підскакує Саша.

Не встигаю я заперечити, як він бере мене під лікоть і виводить з кімнати.