Розділ 4

Зранку мене будить мелодія телефону.

- Іванко, виключи свою шарманку. Дай поспати, - бурчить з протилежної сторони кімнати Катька.

Сонна підводжусь, намацую телефон, мружусь, щоб розгледіти хто так рано до мене добирається, ще й в неділю.

Саша.

Серце прискорюється у ритмі і я миттєво прокидаюсь. Чому він дзвонить? Може дружина все йому розповіла і тепер він хоче накричати на мене?

Вирішую не відповідати. Сьогодні маю вихідний і нічого мене турбувати. А якщо йому щось не подобається, то нехай висказує в понеділок, до того часу я хоч підготуюсь морально вислуховувати його претензії.

Він дзвонить знову і цього разу я просто скручую звук до нуля.

- Ти знущаєшся напевно, - Катька підводиться на лікті і дивиться на мене сердитим поглядом.

Її вигляд бажає кращого, бліда, тіні під очима, волосся скуйовджене. Здається, вони з Оленою гарно повеселились.

- Що я зроблю? Це ж не навмисно, - хочу її заспокоїти.

- Вимкни його нафіг, - ричить. Зранку в неї завжди паскудний настрій, а сьогодні тим паче. - Що за телепень у неділю псує людям настрій?

- Мій бос, - відповідаю спокійно.

Одягаю халат і прямую до дверей. Спати вже не зможу, краще піду зроблю чаю. Кидаю погляд на Олену, яка спить без задніх ніг, їй взагалі нічого не мішає. Щаслива, я їй навіть трохи заздрю.

- Цей бовдур життя тобі зіпсував, тепер нам псує, - продовжує обурюватись подруга, але я її вже не слухаю.

Зранку на Катьку звертати увагу не варто. Ти зіпсуєш собі настрій, а вона через пів години вже буде посміхатись.

Ставлю чайник і сідаю біля вікна. Дивлюсь у вікно, спостерігаю за поодинокими прохожими. Думаю про телефон і що Саша напевно досі дзвонить. Руки сверблять відповісти, та я з усіх сил стримуюсь. Знаю, що нічого доброго від нього не почую. Це не Дімка, він не втішить гарним словом.

От як можна було закохатись у таку людину?

- Якщо ти мене вже розбудила, зроби мені каву, - з'являється в дверях голова Катьки. - А я в душ.

Вона тікає, а я заливаю окропом сублімовану каву, а собі чай. Відтепер треба трохи контролювати своє харчування, відмовитись від того, що може бути шкідливим для дитини. Вона ще така малесенька і непомітна, а я вже хвилююсь.

Посміхаюсь і кладу руку на живіт. Я не шкодую, що залишу її. Вона буде лише моєю.

Катька повертається на кухню у тонкому червоному халатику і з рушником на голові. Тепер її вигляд значно кращий.

- Бачу, ви вчора гарно погуляли, - коментую, спостерігаючи, як жадібно вона хлепче гарячу каву.

- Було трохи, - байдуже знизує плечима. - Але ні з ким не познайомились, тому можна сказати вечір пройшов марно.

- Не думаю, що в клубі можна зустріти гідного чоловіка, - говорю скептично.

Подруга зупиняє на мені проникливий погляд і сміється.

- Ти наче не в клубі знайшла, а все одно ні те ні се.

Ігнорую її коментар. Вона часто буває різкою і ми вже звикли. Зате Катька прямолінійна і ніколи не лицемірить. І ці якості я в ній ціню. Саме цього не вистачає Саші. Він завжди брехав і вдавав турботливого та закоханого.

Коли повертаюсь у кімнату, бачу з десяток пропущених від свого боса. Нічого собі його пре. Що ж такого важливого він хоче сказати, що не може зачекати до понеділка? Зазвичай він в неділю за мене забував. Постійно вихідні проводив з “некоханою” дружиною. Тепер я сумніваюсь, що вона йому байдужа.

Олена спить, і як би ми з Катькою не шуміли, вона навіть не рухається. Можна подумати, що вона не жива, так міцно нею заволодіває царство Морфея.

Одягаю спортивний костюм і виходжу надвір. Хочу прогулятись в парку, ми недалеко від нього живемо. Я не спортсменка, але люблю багато ходити, тоді тіло оживає і наповнюється енергією після тижня сидячої нерухомої роботи.

Телефон знову оживає і я неохоче витягую його з кишені. От невгамовний. Невже не зрозуміло, що я не хочу з ним говорити? Але цього разу це не Саша, що приємно мене дивує.

- Привіт, - відразу відповідаю.

- Привіт, Іванко. Як у тебе справи?

- Нормально, - від його приємного голосу мимоволі посміхаюсь.

- Що робиш?

- Гуляю в парку. Дихаю свіжим повітрям.

- Гарна ідея, тобі це корисно, - замовкає і я відчуваю, що щось не те. - Діло до тебе є.

Зупиняюсь і присідаю на першу ліпшу лавку. Починаю хвилюватись, що ж могло статись такого, що до мене з проханням звертається Діма.

- Кажи, для тебе зроблю все що завгодно, - говорю щиро.

- Річ у тому, що Оксана вчора розтренділа моїй мамі про твою вагітність і що я є батьком, - він стає трохи роздратованим і це не дивно. Сама затримую подих від такої новини. - І тепер мама вимагає, щоб я офіційно визнав свою дитину і познайомив тебе з нею.

- Але ж дитина не твоя, - заперечую і так зрозумілий факт.

- Знаю, а що робити? Сказати правду? Викрити Сашу? Я підставлю його, зруйную його шлюб.

- Пробач, це я в усьому винна, - зітхаю приречено. - Не треба було мені приходити до його дружини. Ти взяв на себе чужу проблему, а тепер ще й змушений брехати.

- Вже нічого не виправиш, - говорить стримано. - А зараз якось треба викручуватись. Мама не відчепиться. І якщо ти не хочеш, щоб вона завтра заявилась до тебе в офіс, погоджуйся сьогодні прийти до неї на вечерю.

- Сьогодні? - шоковано перепитую. Руки починають потіти від потоку інформації. - Я не можу. Я не готова. Що я буду їй казати?

- Зустрінемось через годину і все обговоримо, - говорить напористо. - Ми вигадаємо легенду і будемо її притримуватись. А далі якось розберемось.

- Дімо, це погана ідея, - даю задню.

- Іншої я не придумав. Мама не відчепиться. Почувши, що в неї нарешті буде внук, вона наче сказилась. Вимагає все і одразу. Ти й не уявляєш, як довго вона намагалась мене одружити.

- Я навіть не думала, що все так, - зітхаю.

- Я ж казав тобі, що ми тепер пов'язані, - невесело сміється.