Розділ 3_2

- Саша завжди був такий, - голос Дмитра стає лагідний, майже такий, як він завжди до мене звертався. - Він легко захоплюється красивими дівчатами, а потім швидко втрачає до них інтерес. Оксана знає про це і закриває очі, бо зазвичай його інтрижки не тривають більше двох тижнів. Ти, виявляється, виняток.

- Так, я ще й примудрилася завагітніти, - не приховую гіркоти у голосі.

Мені зараз так соромно, що хочеться провалитись крізь землю. Як я легко повелась на ніжні слова Олександра, повірила, що особлива і що він до нестями мене кохає. Дурепа.

- Він знає? - цікавиться Діма.

- Так, я вчора сказала йому, а він натякнув на аборт, сказав, не на часі, - хочеться плакати, але я стримуюсь.

- А це вже зовсім не чоловічий вчинок, - обурюється Діма. - Він сам винен у твоєму стані, але не хоче брати відповідальність.

- Якось сама справлюсь.

- Ти не сама. Тепер я знаю і не дозволю брату просто так відхреститись від результатів його дій.

Він бере мене за руку і міцно стискає. Його підтримка тішить і трохи заспокоює. Плакати вже не хочеться, і я навіть видавлюю з себе посмішку, зустрівшись поглядом з теплими синіми очима.

- Дякую, мені приємно це чути. Але він категорично не хоче визнавати цю дитину.

- Тому ти приїхала до нього додому? Вирішила все розповісти дружині?

- Я чесно не хотіла, але щось на мене найшло, - виправдовуюсь, соромно за свій вчинок. - Я просто не знаю, що мені робити.

- Не хвилюйся, тепер ти не одна, - він міцніше стискає руку і на губах його з'являється мила посмішка. - Тепер ми разом притиснемо мого безвідповідального брата. Звичайно розголошувати ми це не будемо, нехай Оксана думає, що дитина від мене. А от піклуватись про дитину він зобов'язаний.

- Дякую, Діма. Ти напевно мене зневажаєш. Я влізла в сім'ю, адже знала, що він одружений.

- Не вигадуй. Знаючи свого брата, я не дивуюсь, що ти не втрималась. Він так гарно вміє говорити.

- Так, - погоджуюсь, бо тут немає чого заперечувати.

Лагідні слова, ніжні обійми, гарячі поцілунки і я розтанула у його чарах. А тепер все розсипалось і залишились лише відчай і розчарування. Поки я тону у думках, Діма заводить мотор і виїжджає зі стоянки.

- Куди ми? - отямлююсь.

- Завезу тебе додому. Кажи, де ти живеш.

- Не треба, я сама доберуся, на маршрутці.

- Відмова не приймається, - говорить суворо. - Я завезу.

Здаюсь і диктую йому адресу.

Я дуже рада, що Діма мене зрозумів і не сварить, не звинувачує у тому, що сталось. Він добрий, завжди це знала, і він гарно до мене ставиться.

- Дай мені номер телефону, - звертається, коли ми зупиняємось біля мого дому.

- Нащо тобі? - знову дивуюсь.

- На всякий випадок. Раптом що. І запишеш мій. Якщо щось потрібно, дзвони.

- Я не дзвонитиму, - мотаю головою, але все одно диктую йому номер. - Не хочу тобі надокучати.

- Іванко, відтепер ми пов'язані, - говорить серйозно нахилившись ближче. - Ти носиш мого племінника і я не мій брат, відмовлятись не збираюсь.

Від його погляду аж подих перехоплює. Він так дивиться, наче бачить мене наскрізь.

- Добре, - виходить пискнути.

Він набирає мене і мій телефон оживає. Відхиляю виклик і ховаю гаджет у сумку. Потім його запишу.

- Ти живеш тут? - киває на дев'ятиповерховий будинок. - Сама?

- З дівчатами. Ми троє винаймаємо однокімнатну квартиру на другому поверсі, так дешевше.

- Зрозуміло, - задумано промовляє. - Ну тоді бувай. І бережи себе.

- Дякую тобі за все, - не втримуюсь від посмішки.

- Поки що немає за що, - підморгує.

Залишаю машину у піднесеному настрої. Діма змусив мене повірити у майбутнє, що все не так погано, як здається. Може він справді достукається до Саші, і той передумає. Хоча я в це не сильно вірю.

У квартирі пусто, дівчата ще розважаються. Я їм навіть трохи заздрю. Мої розваги закінчились, тепер мені треба думати про дитину і як її піднести на ноги. Буде важко, я знаю, але я справлюсь. Змушена.

Приготувавши вечерю вкладаюсь у ліжко. Згадую, що треба записати номер у телефон. Маю нахабність записати його як Дімка, наче він мій хороший друг.

Якщо чесно, я не проти мати такого товариша.

Дрімаю, думаючи про Дмитра і як він сьогодні мене підтримав.

Потім чую шум і голоси дівчат. Але прокидатись немає сил, тому засинаю дуже міцно.