Розділ 2_2

- І як по твоєму це зробити? - питаю невпевнено.

- Позбудься дружини, - розтягує губи у посмішці. - Він відхрещується від дитини через неї, каже, що не кине її. Зроби так, щоб вона сама його кинула. Прийди до неї і все розкажи.

- А якщо вона його не кине? - я знаю, що такого не буду робити, але мені цікаво, до чого приведе її думка.

- Тоді хоч помстишся йому, - випрямляється і поправляє волосся. - Я б так зробила. Влаштувала б йому райське життя.

- Але Іванка не ти, - шипить Олена. Вона продовжує мене обіймати, а вся моя увага на Каті.

- Він звільнить мене за такий вчинок, - кажу тихо.

- Ти серйозно за це хвилюєшся? Через декілька місяців ти й так будеш безробітна. А так хоча б спробуєш повоювати за батька своєї дитини. Чи ти не хочеш, щоб твоє маля мало татуся?

- Хочу, - ніяковію.

З вуст Катьки все звучить так легко. Лише є одна проблема, я так не зможу. Я знаю, де живе Олександр. Одного разу він мене привозив до себе додому, коли дружина гостювала у родичів. Але щоб просто прийти і вивалити всю правду.

- Тоді борись за своє щастя.

Слова Катьки надихають, але все одно здається це трохи жорстоко стосовно Оксани.

- Але ж у його дружини хворе серце, а я ось так все викладу.

- Ти справді в це віриш? - сміється і повертається на своє ліжко. - Та він бреше тобі, щоб мати і дружину і коханку. Бабій твій Олександр. Я впевнена, що до тебе у нього таких наївних дурочок було багато.

Нічого не відповідаю, а просто продовжую їсти морозиво. Що ж робити? Так страшно залишатись одній з дитиною, хочеться коханого чоловіка поруч. Можливо Катька має рацію, за своє щастя треба боротись. Якби я ще була така бойова як вона.

Дівчата ще деякий час п'ють пиво, а потім Катька вирішує погуляти у клубі. Вона вже тепленька і їй нудно сидіти вдома. Починає агітувати і нас, щоб ми йшли з нею. Я категорично відмовляюсь, зараз не до розваг. Я досі переживаю той факт, що батько дитини так легко від неї відмовився. Олена сумнівається. З однієї сторони вона теж хоче розвіятись після важкого робочого тижня, з іншої не хоче залишати мене саму в пригніченому стані.

- Іди, Олено, нічого зі мною не станеться, - заспокоюю її. - Дякую, ви так добре мене підтримали. Навіть жорсткі нотації Катьки трішки допомогли.

- Якби ви Катьку слухали, нічого такого не трапилось, - фиркає брюнетка, переодягаючись у відверту чорну сукню.

Дівчата йдуть, а я лягаю у ліжко і вкриваюсь по шию ковдрою. На дворі весна, тепло, а мені холодно.

Довго ще лежу у роздумах, а потім різко підриваюсь з місця. Сьогодні субота і я знаю точно, що Олександра не буде вдома до вечора, він поїхав у справах в інше місто. А значить його дружина сама. І це мій шанс поговорити з нею без зрадливого чоловіка. Катькина ідея стає все більш заманливою.

Щоб довго не вагатись, все роблю швидко. Одягаюсь і виходжу з дому. На зупинці сідаю на потрібну маршрутку і поки їду все думаю, що я їй скажу. Невже я наважусь? Не знаю. Може в останню мить передумаю, але поки рішучість не зникнула - їду. Катька правду каже, треба боротись за своє щастя.

Виходжу на потрібній зупинці, підходжу до потрібного дому і завмираю. Сильно хвилююсь і серце шалено стукає у грудях. Дуже хочеться розвернутись і втекти, але я змушую себе зробити перший крок, потім ще один.

- Ми зустрічались пів року, - поки йду, бубню під ніс, заспокоюю себе. - Він зізнавався в коханні. Обіцяв бути зі мною. Що Оксана давно йому байдужа і він мріє розлучитись. Дитина дає такий шанс. Моя і його дитина.

Коли опиняюсь на потрібному поверсі, починають трястись руки. Як я це зроблю? Як вона відреагує? Чи повірить? Чи відпустить його?

Тисну на дзвінок і наче в тумані чекаю. Дихати важко і в якусь мить розумію, що не можу цього зробити. Мені соромно. Я не знаю, як глянути в очі цій жінці.

Тільки збираюсь втекти, як двері відчиняються і на мене дивиться красива блондинка років за тридцять. Я її бачила лише на фотографії, котра стоїть в Олександра на столі.

- Вам кого? - здивовано запитує.

- Я до вас, - пищу не своїм голосом.

- Я вас знаю? Здається ми не знайомі.

- Я вагітна, - це все, що я можу видавити з себе.