Розділ 2

- От козел! Як він міг таке сказати? Це ж його дитина, - обурюється Олена.

Сьогодні субота і ми з дівчатами маємо вихідний, тому сидимо у своїй винайманій однокімнатній квартирі і п'ємо пиво. Скоріше дівчата п'ють, а я заїдаю горе морозивом. Вже язик затерп від холоду, та продовжую їсти.

У відповідь лише киваю і ще начерпую вже трохи розталої маси з пластикового відеречка.

- А що ти хотіла? Ти його коханка, він не зобов'язаний приймати дитину. Офіційно ти йому ніхто, - хмикає Катька, допиваючи свою порцію алкогольного напою. В її голосі чую зловтіху і це не дивно, вона з самого початку заздрила моїм стосункам з Олександром.

- Що ти мелеш, Катько? - фиркає на подругу Олена. - Це його дитина і немає різниці чи вони в шлюбі.

- Агов, у нього є дружина. Ви що забули? - мотає перед нами своїм довжелезним манікюром. Вона працює офіціанткою у кафе і дивно, що її досі не вигнали за ці лопати.

- Він казав, що вже рік з нею не спить, що вони живуть, наче сусіди, - схлипую, заминаючи емоції морозивом. - Казав, що кохає мене, що лише зі мною почувається по-справжньому щасливим.

- Боже, Іванко, яка ти наївна, - хмикає Катька. - Це стандартні чоловічі фрази, щоб затягнути дурненьку дівчину у ліжко.

Від її слів стає ще гірше. Ще вчора я б осварювалась і сперечалась з подругою, що вона не права, що не знає Сашу як знаю я. Але тепер розумію, що він просто використав мене, надавив на слабкі місця, і ось я його.

От дурепа, ще й закохалась.

Олена сідає поруч і обіймає за плечі. Відчувши її підтримку, ще більше стає себе шкода і ще сильніше плачу.

- Що ж ти будеш тепер робити? - зітхає, погладжуючи мене по спині.

- У неї не багато варіантів, - вставляє слово Катька. - Доробити до декрету і їхати додому.

Піднімаю на неї погляд і витираю носа. Катька розслаблено вклалась на своєму ліжку і надпиває наступну пляшку хмільного напою. Заздрю її байдужості, вона ніколи ні чим не хвилюється.

- Легко тобі говорити, - бурмочу. - А я не можу їхати до батьків. Боюсь. Вони як дізнаються, що я замість того, щоб працювати, нагуляла дитину, виженуть з дому.

- Правильно зроблять, - хмикає моя не дуже добра подруга. - Треба було головою думати, перш ніж лягати у ліжко до боса. Я говорила вам, що це добром не закінчиться, а ви казали, що я просто заздрю. Нічого тут заздрити. Ти залишилась сама, вагітна, без засобу існування, - вона уважно дивиться на мене і різко сідає. - Може твій Олександр має рацію, краще зробити аборт, поки не пізно.

- Що ти таке кажеш? - обурюється Олена. Її кругле обличчя стає червоніше ніж зазвичай. - Не можна вбивати дитину. Це її перша вагітність, можуть бути наслідки.

- Облиш, зараз медицина якісна і все роблять досить акуратно.

Катька не просто так це говорить. Декілька років назад вона пройшла це. Тоді ми всі троє навчались в університеті, дружили. Катька завагітніла від одного хлопця, з яким навіть толком не зустрічалась. Вона довго не думала, позбулась дитини і після того навіть не переживала. Я все думаю, вона хоч щось відчувала в той момент, чи їй справді було байдуже.

- Про аборт і мови не може йти, - категорично заявляю. - Я буду народжувати і не важливо прийме у цьому участь Саша, чи ні.

- Скоріш за все, що ні, - фиркає Катька, незадоволена, що ми з Оленою знову її не слухаємо.

- Я за ним бігати не буду.

- Іванко, а я вважаю, що треба дотиснути його, - говорить лагідно Олена, заглядаючи мені в очі. - Він має допомогти тобі. Не можна ось так просто дозволити йому спокійно жити, поки ти будеш у проблемах. Він старший, він твій бос і він тебе звабив. У цій ситуації більше його вини, ніж твоєї.

- Але Іванку все одно ніхто не змушував з ним спати, - знову вставляє слово Катька, сідає. - А я тоді попереджала.

- Ой, годі, - змахує рукою на подругу Олена. - Ми все пам'ятаємо, не треба нам нагадувати. Ти б краще підтримала її, он, на ній лиця немає.

Катька встає і підходить до нас через кімнату. Висока, фігура ідеальна, одягнена у топ і короткі шорти. Вона серед нас красуня і чоловічої уваги їй вистачає.

- Ось що я тобі скажу, - нахиляється і її чорне пряме волосся закриває пів обличчя. Уважно дивиться темними очима. - Сюсюкатись з тобою не буду, бо не вмію як Олена, - коситься на кучеряву подругу, а та лише фиркає. - Якщо ти не хочеш залишитись самісінька з дитиною, тобі треба взяти його за яйця. Зроби так, щоб він змушений буде хоча б вас утримувати.

- І як по твоєму це зробити? - питаю невпевнено.

- Позбудься дружини, - розтягує губи у посмішці. - Він відхрещується від дитини через неї, каже, що не кине її. Зроби так, щоб вона сама його кинула. Прийди до неї і все розкажи.

- А якщо вона його не кине? - я знаю, що такого не буду робити, але мені цікаво, до чого приведе її думка.

- Тоді хоч помстишся йому, - випрямляється і поправляє волосся. - Я б так зробила. Влаштувала б йому райське життя.

- Але Іванка не ти, - шипить Олена. Вона продовжує мене обіймати, а вся моя увага на Каті.

- Він звільнить мене за такий вчинок, - кажу тихо.

- Ти серйозно за це хвилюєшся? Через декілька місяців ти й так будеш безробітна. А так хоча б спробуєш повоювати за батька своєї дитини. Чи ти не хочеш, щоб твоє маля мало татуся?

- Хочу, - ніяковію.

З вуст Катьки все звучить так легко. Лише є одна проблема, я так не зможу. Я знаю, де живе Олександр. Одного разу він мене привозив до себе додому, коли дружина гостювала у родичів. Але щоб просто прийти і вивалити всю правду.

- Тоді борись за своє щастя.

Слова Катьки надихають, але все одно здається це трохи жорстоко стосовно Оксани.

- Але ж у його дружини хворе серце, а я ось так все викладу.

- Ти справді в це віриш? - сміється і повертається на своє ліжко. - Та він бреше тобі, щоб мати і дружину і коханку. Бабій твій Олександр. Я впевнена, що до тебе у нього таких наївних дурочок було багато.