***

                                    Мія

-Дієго, привіт. Ти не уявляєш, як я рада тебе бачити!! - вскочила я на шию своєму хлопцю.

 А лише потім, позаду нього, побачила його молодшого брата - Джейвона. 

- Привіт, крихітко. - обнімаючи прошепотів Дієго. 

- Джейвон, рада бачити. 

- Навзаєм. А де ж ця твоя, як її?? 

- Серйозно?? Невже забув її ім'я? 

- Ага. Є таке. В мене було достатньо дівчат, щоб забути її. 

-Пс.. досить вихвалятись. - повчально говорив до нього старший брат. 

-Люсі. Люсі її ім'я. - сповзаючи з шиї свого хлопця, я додала. - І доречі, її не турбуватимуть твої дівчатка, тому, можеш не вихвалятися. - мене дратувало те, як він цькує мою сестру. Крім мене цього ніхто робити не може. 

Джейвон нічого не відповів, він був шокований, бо побачив Люсі. 

- Довго стоятимете?? - вона склала руки біля грудей. 

- І тобі привіт. - відказав Джейвон, засуджено дівлячись на неї. 

- Ах, так. Всім привіт. Вибачаюсь, мене не вчили етикету. - їдко відповіла та. 

- Люсі, спокійніше. - я намагалась розрядити ситуацію. 

-Вона теж така, як Джейвон? - прошепотів мені на вухо Дієго. 

- Інколи. Взагалі, вона нормальна і з нею весело, просто вона може заступитися за себе. Тим паче, ми з нею трішки неполадили, однак то пусте. - шептала я йому на вухо. 

- Неполадили? - перепитав він. 

- Так. Довга історія, якщо не забуду, пізніше розповім. 

- Проходьте в дім, я вже втомилася так стояти. - капризно сказала Люсі. 

- А де ваші батьки? - оглядаючи будинок, запитав Джейвон. 

- Нажаль їх не буде, вони забули, що в них ділова зустріч, тому, вони поїхали. - роз'яснила ситуацію я. 

- Зрозуміло. - в унісон відповіли хлопці. 

- Вгазалі, вони хотіли, щоб ми відмінили вечерю, однак ви вже прийшли, тому, ми не встигли. - додала до моєю розповіді Люсі. 

- Це дуже добре, що ми встигли, я б не хотів пропустити цю бажану вечерю і познайомитись з Мією, бо з Люсі я дуже добре знайомий. - сказав Джейвон, дивлячись на Люсі. Начебто, говорив він це не нам, а саме їй. 

-Угу. Ти не уявляєш, як я рада. - саркастично відповіла Люсі. 

- Прошу. - довела я їх до кухні, там де вже стояла вечеря. - Сідайте. 

- Дякую, красунечка. 

Мені було дуже приємно почути це саме від Дієго, бо він мені дуже подобався. Здається, в мене метелики в животі. 

- <<Дякую, красунечка.>> - пошепки повторила Люсі ,кривлячи свою морду. 

- Люсі, я все чую. Мені не приємно. - я була ображена на неї. 

- Добре-добре. Заладили вже. 

-Тобі що, заздрісно?? Твоїй сестрі роблять компліменти, а тобі ні?? - Джейвон грав з вогнем. 

Люсі стукнула ножем. 

- Ні, мені не заздрісно. Хто таке сказав? 

- Я так подумав. 

- Погано думаєш, мозок працює в тебе дуже погана. 

Пропустивши ці слова, він продовжив:

- Тоді, чому ти повторила ці слова?

- Тебе обов'язкого повідомляти? 

- Так. Саме так. 

- Багато обов' язків береш на себе. 

- Забула, як бігала за мною?

- Хто, я? Хах, гадаю, тобі треба напам'ятати, що саме ти.. - Люсі була на межі зриву. 

- Припиніть. Не забувайте, що ви не одні. - натякала я на себе і на Дієго. 

-  Я навіть не договорила, я хочу сказати висказати свою думку. 

- Реально досить вам вже. 

- Дієго, ти хоча б.. 

- Джейвон, я сказав досить. Ось засранець. 

- А, може давайте переведемо тему?? - мені було не приємно слухати це все і знаєте, якщо б батьки це все б побачили або послухали б, вони були в шоці, бо в нашій сім'ї такого не дозволяється. 

- Гаразд. Наприклад, як ви познайомилися?? - запропонувала одну із самих моїх улюблених тем Люсі.